Коли мама витягла пухкий конверт із грошима і вручила моєму племіннику, у мене і в чоловіка мого дар мови зник. Тато ж поважно сказав, що то йому на навчання, аби не був “бідним” студентом. Того дня я нарешті зрозуміла, чого мій чоловік так хоче жити окремо.
Більше семи років тому ми із чоловіком переїхали жити до моїх батьків у село. Наша воля, жили б ми і далі у місті, однак тато занедужав, лежав та й мама здавати почала. Їм потрібна була допомога і негайно.
Сестра моя живе в Києві уже багато років. До села вони повертатись бажання не мають, тож мені вона одразу сказала, що увесь спадок від батьків буде мені, аби лиш я її не турбувала і не змінився її звичний ритм життя.
Ми із чоловіком за ці роки багато вклали і праці і грошей у дім моїх батьків. Тато мій ходить залендве, тож потрібно було переробити усе під його потреби. Ми йому кімнату добудували із окремим ходом на вулицю, аби він сходами не підіймався. Та й отоплення тільки чого варте зробити у будинку від котла з нинішніми цінами.
Мама моя вічно з тонометром діло має, то у неї надто високі цифри а я біжу її рятувати, то надто низькі і знову ж потрібно щось робити. Про те, що за татом ходити треба я взагалі мовчу. Недуга добре і характер його змінила, інколи я тихо хлипаю, бо витримати те не можливо.
Чи треба казати, що ми із чоловіком нині все тягнемо на плечах своїх. На нас і господарка чимала і городи і батьки. Однак, ми не є повноправними господарями, бо ж тато і мама на все мають свою думку і свій погляд. Інколи до абсурду доходить.
Саме тому мій чоловік який рік каже, що ми повинні жити окремо. Він завжди важко сприймає критику моїх батьків і не раз уже я благала його не звертати на них уваги. Ну правда, вони у віці і не здорові, а в голові ще сила молода. То як на них ображатись?
А це, сестра моя молодша приїхала зі столиці на гостину. Треба було бачити мою маму. Люди добрі, та та жінка помолодшала одразу. Бігає по хаті, готує і вареники і голубці і борщі. Зятю тільки рота не витирає, все “синочок” та “синочок”. А вже перед від’їздом сестри вручили вони племіннику моєму конверт:
— Аби ти не був “бідним” студентом. – каже тато повагом.
Ми із чоловіком дар мови втратили. Нещодавно наша донька із дітьми на гостині була, так та натрудилась, отримала тону критики за те, що малі надто голосно сміються і поїхала не отримавши ні копійки від діда і бабусі. Та що там, ми й не очікували нічого подібного. Навпаки, вона на п’ять тисяч у аптеці усього набрала стареньким. А тут такі гроші.
Сестра поїхала і мої батьки стали колишніми. Мамі знову стало зле, ледь із ліжка два дні підводилась, а тато з доброго дідуся перетворився у себе – старенького пана зі складним характером.
Чоловік мій заявив, що буде шукати окрему хату в селі:
— Хочеш. живи із ними, але я не буду більше ні деньочка. З мене досить.
Ох! Як бути я просто не знаю, бо залишити їх самих просто неможливо. Біля тата треба бути, та на ніч я до нього по три рази встаю і то дійсно таки потрібно, без мене він не зможе. Ну а мамі інколи так зле, що й лягала посеред дому добре, що я поруч була.
І що тепер? Як мені і сім’ю зберегти і батьків догледіти.
Голова обертом. Може пораду хто дасть, як же ж бути?
Головна картинка ілюстративна.
У кожній історії таємниця, а наш YouTube-канал — це чудова можливість розкрити ці таємниці. Запрошуємо вас в подорож у світ непередбачуваних обертів долі, дивовижних емоцій та неймовірних вражень.
Підписуйтесь на наш канал аби не пропустити нових захопливих життєвих історій.
