Коли моя донька переїхала до мене зі столиці після розлучення, я прийняла її і запевнила, що в усьому допомагатиму. Тоді мені хотілось одного, обігріти і захистити свою дитину. От тільки не знала я якою буде реакція мого сина. Як бути тепер, просто не знаю.
У мене завжди були дуже дружні діти. Я більшість часу працювала, то вони собі удома на господарстві разом були. Разом у домі лад наводили, разом їсти готували і біля корови порались. Я робила все, аби їх здружити. Казала, що я на цій землі не вічна, а їм удвох залишатись серед цілого світу, тож повинні одне одного підтримувати і оберігати.
Виросли мої діти. Син у селі нашому залишився, а донька у столицю поїхала навчатись, та так там заміж і вийшла.
Перші п’ять років шлюбу у доньки були щасливими. Галина у мене добра, роботяща, ніколи і слова кривого я від неї не чула за цей час. От тому і здивувало мене те, що вона одного дня приїхала додому із дітьми.
Виявилось, що у тій родині усім свекруха керувала. намагалась ніна її шанувати і любити, але тій щастя сина бачилось геть не в парі. Зробила свекруха усе, аби сина з Галинкою моєю розлучити і повернути під свою опіку.
Приїхала моя доня, я її звісно ж прийняла гарно. Оселила дітей в одній кімнаті, а доню в іншій. заспокоювала, розповідала, що разом житимемо, легше нам буде, та й діток я допоможу на ноги поставити.
Оскільки моя донька не працювала, а в декреті була, то одразу ж після того, як ми свинку продали, повезла я її із дітьми у місто одягла усіх, взула на осінь. Вони ж у чім були, в тім і приїхали. А як ти зустрінеш холоди у футболці?
Приїхали ми, діти тішаться обновкам, доня плаче. дякує, аж тут син мій на поріг. привітався сухо, ми одразу зрозуміли, що Григорій не в настрої:
— Прийшов гроші взяти, треба доньці зошити до першого класу придбати і туфельки нові. Ви ж порося продали, мамо. Бачу, он уже й галя вся в новому. Той мою частину чекаю.
Стою я ні в сих, ні в тих. Якщо чесно, то я усі гроші витратила, залишила там кілька тисяч на дрова і все. Така ситуація складна у доньки, вони босі і без нічого, а у сина все є. Якось мені було саме собою зрозуміло, що я повинна ті гроші вкласти у ту дитину у якої потреба більша на данний момент.
Як почув син, що уже нічого і не залишилось, то не вийшов, а вискочив із дому. Так грюкнув дверима, що аж штукатурка посипалась. Потім написав, що після всього, що він для мене робить, не очікував такої подяки.
Мені тепер так прикро, що вже й не знаю як бути. Син і справді мені в усьому перший помічник. Він і косить і возить і все, що не попрошу, робить одразу ж. Та ті поросята ростуть так тільки завдяки тому, що він і зерно і сіно і солому мені привозить все, ще й гній вичищає.
Оце не знаю. як тепер бути?
Іти вибачатись, позичати десь гроші і віддати йому, адже він же ж і справді наробився коло тих поросят.
От як бути?
Порадьте, бо я заплуталась. ніколи дітей не ділила. а тут така ситуація складна.
13,09,2023
Головна картинка ілюстративна.
