Коли ми планували весілля то одразу говорили, що гучного свята нам не потрібно. Ми з Веронікою узагалі планували лиш розписатись і одразу вирушити у Карпати на відпочинок, але її мама хотіла саме весілля.
За словами тещі, їй буде соромно потім рідні в очі дивитись, адже єдина дитина без білої сукні під вінець пішла. Якби ж ми тоді знали, чого насправді теща те весілля так хотіла.
Мої батьки не розуміли відверто навіщо скільки грошей витрачати на таке свято. Виходило, що кожна сім’я повинна була б витратити на ту забаву чималу суму:
— Інно, – говорив мій тато до майбутньої свахи, – Ну подумай головою. Якщо усе порахувати, то вийде сума якої вистачить молодим на завдаток за квартиру власну.
Давай їм краще гроші ці у конверті дамо, тим паче вони самі того весілля не хочуть.
Але мама моєї дружини твердо стояла на своєму. Таки ми зіграли весілля. З нашої сторони було мало гостей, тато із мамою все ж подарували нам значну суму у конверті, як і планували. А от зі сторони моєї дружини геть однокласники були запрошені. Двісті чоловік і це без нашої родини.
Весілля відзначали не у кафе, а на подвір’ї моєї дружини. Там було шалаш побудовано, а поруч рястом встелений танцювальний майданчик. Готували все місцеві жінки, які зійшлись на допомогу, прикрашали шалаш подруги моєї дружини.
Оскільки ми вирушали у свою подорож на третій день весілля, то усе, що нам було подаровано ми залишили у тещі моєї. Скажу вам, що здарували нам досить таки пристойну суму. Ніхто менше ніж 100 доларів до конверту не клав. А близькі родичі дружини так один поперед одного старались показати свої достатки і те, що можуть гарно молодих обдарувати. Тут я зрозумів, чого ж теща так того весілля прагла – гроші.
Приїхавши через три тижні, ми відразу ж попрямували до тещі аби забрати гроші. Доки нас не було тато мій знайшов прекрасний варіант житла для нас.
Татів співробітник саме провів на той світ маму свою, а її квартирка невелика у Києві залишилась. Він погодився нам її продати, але з умовою, що ми протягом трьох років йому всю суму віддамо. Ми планували і раніше повернути ті кошти, адже у нас із дружиною гарний заробіток, та й мама мої із татом фермери. Після продажу врожаю, мали б і розрахуватись.
Прийшовши до тещі, ми відразу ж попросили повернути гроші, які ми залишили в неї. І на наш подив вона винесла всього третину суми.
Ми стояли здивовані а вона не бачила в тому нічого дивного.
— Я на весілля витратилась геть у борги залізла. Людям треба було заплатити, та й музики не просто так нам грали. Та й жити мені треба на щось, теж є свої витрати.
Я розвернувся і пішов. Дружина залишилась і коли я виходив за хвіртку то добре чув, що розмова там у них була далеко не дружня.
Ми таки придбали ту квартиру і зараз робимо у ній ремонт. Теща з нами не спілкується зовсім, бачте ми її дуже образили.
От тільки я й досі не можу зрозуміти її позиції. Ми ж не просили того весілля, одразу говорили, що нам його не треба. Вона ж запевняла, що роками складала гроші, аби доньку достойно заміж видати.
То вона складала їх, аби повернути свої вклади із подарованого нам, чи як?
Я вважаю, що все що гості здарували належить молодим, чи я чогось не розумію?
06,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
