Так, я була проти Ольги з першого дня нашого знайомства, визнаю. Але тоді вона втручалась у родину мого сина, була причиною постійних непорозумінь і сліз моєї невістки. Ольга ні на кого не дивилась і не реагувала на будь-які прохання чи слова. Звісно, я була на стороні невістки, хто ж знав, що життя поверне от так.
Мій син одружився із Віталією у досить таки молодому віці. Вони зустрічались ще зі школи і розписались одразу після її завершення. Парою вони були справді гарною, тож ми, батьки, і не були особливо проти цього шлюбу, адже бачили, що то справжнє кохання. Віталія пішла навчатись, але не скінчивши і другого курсу перевелась на заочне, адже була при надії, а от син і працював і вчився водночас.
Ольга з’явилась у життя мого сина тоді, коли Віталія лежала на збереженні. Майже шість місяців моя невістка не виходила зі стін стаціонару. Мій син бігав між роботою, навчанням і відвідинами дружини. Родина осторонь не стояла. Ми допомагали молодій сім’ї і фінансово і фізично, але вберегли.
Уже коли на світ з’явилась Марічка, невістка пожалілась на те, що мій син її зраджує. Я поговорила із Максимом, як мама. Ми завжди знаходили спільну мову, розуміли одне одного без підвищення голосу. Він відмовчувався, а потім мало не заплакав. Тоді я почула з його уст немислиме – він шкодує що так рано одружився, не кохає Віталію і з нею тільки з відчуття провини і обов’язку.
Тоді ми зі свахою вирішили розшукати ту Ольгу і поговорити із нею. Пояснити що вона є причиною розпаду сім’ї, сліз молодої матері. Зрештою, та жінка повинна була розуміти, що сиротить малу дитину. Їй потрібно було зникнути із життя мого сина.
Ольга нас зустріла холодно. Вислухала із неприхованою іронічною усмішкою і сказала, що ми надто фарби згущуємо. У її голові все просто було: вони кохали одне одного, Максим із жінкою не щасливий, дитина не буде сиротою, адже тато про неї не забуде. Говорити нам не було з ким. З чим пішли, з тим і вернули.
Колотилось усе те п’ять років. Максим ішов із сім’ї, тричі ми Віталію з того світу рятували, він повертався, але Ольга не відступала. Багато було сказано і пережито, ми всі за ці роки постаріли і виморили. Зрештою, Віталія одного дня зібравши речі пішла. Сказала, що не хоче ні знати, ні бачити нашу родину. Тоді я востаннє бачила свою квіточку, свою онуку Марічку. Віталі забороняє нам бачитись, не повідомляє де проживає, сваха і та при зустрічі відвертає голову.
А Ольга таки вийшла заміж за мого сина. Вони вже десять років разом і ніби як щасливі. Стали батьками трьох хлопчиків. Моя сестра каже, що у них повна злагода і взаєморозуміння. Говорить, що вони створені одне для одного, любо глянути на їхні відносини.
Чому я все дізнаюсь від сестри? А тому, що Ольга бачити мене не бажає. Вона так і не змогла пробачити мені тієї розмови і сотень тих, що були після. Я не бачила своїх онуків, не знайома із ними. Син приїздить, правда, але рідко. Швидше то не відвідини, а відбування. бачу, що й він не простив мене.
І от тепер я при живому синові і чотирьох онуках – сирота. всі на мене ображені, кожен вважає мене у чомусь винною.
Але в чому моя вина, поясніть мені? Хіба я мала стояти осторонь і мовчати, як таке колотилось?
Скажіть, ви б змогли? Як би ви вчинили на моєму місці?
01,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
