— Нарешті я можу прийти додому і відпочивати, немає суперечок і галасу, тиша і спокій, — з полегшенням в голосі розповідає Віра.
— Онук перестав шуміти і галасувати?
— Кричить, але вже не в мене в квартирі. Випровадила я їх, набридло все. Коли не прийду з роботи — в холодильнику пусто, невістка в телефоні сидить або на вулиці з онуком, не встигає вона бачте приготувати вечерю. А мені що відпочивати не треба? Приходжу і до плити стаю, щоб нагодувати їх сім’ю, спасибі хоч продукти купували. Нехай самі тепер справляються, як хочуть.
— А куди вони пішли, орендують квартиру?
— Ні, сину від бабусі будиночок дістався. Вони не хотіли туди переїжджати, поки ремонт там не зроблять, та й сподівалися, що я з Олежиком допомагатиму. Я і допомагала, але є ж межа всьому? Я згодна посидіти з онуком у вихідні, щоб вони пішли погуляти, а не щовечора пелюшки-сорочечки прати і прасувати, ще й няньчитися з ним щодня.
Я теж вже не дівчинка, мені ввечері і відпочити хочеться, просто телевізор подивитися, сусідку до себе покликати, а замість цього я у них як прислуга бігала.
І з ремонтом вони не поспішали, замість того, щоб матеріали купувати, збирати на майстрів, діти ходять то в кіно, то в кафе, то на посиденьки з друзями. Я намагалася пояснити, що пора наводити порядок в домі і починати жити самостійно. А у сина одна відповідь: “Ми ж поки молоді, коли нам відпочивати, якщо не зараз?”.
Загалом в черговий такий вечір я синові і невістці все висловила і попросила з’їхати від мене. Вони бачте образилися, сказали, що онука я тепер тільки у свята буду бачити.
— А якщо і правда тобі Олежика більше не приводитимуть?
– Мені ж і краще, я так втомилася від цієї суєти, що краще дітей і онука у свята буду бачити, ніж няньчиться щовечора.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
