Коли Олена покинула мого сина я її в чомусь розуміла. Роман важко пережив ту розлуку, хоч я і намагалась якось згладити ситуацію. але розходились вони не просто. То було п’ять років тому. Олена вийшла заміж. виїхала у інше місто, Ромка тепер теж жонатий. І ось до мене онук зателефонував старший зі звичайним проханням. Я відповіла “так”, а вже через годину на порозі стояв мій син.
Оленка – перша дружина мого сина Роми. Прожили вони разом довгі десять років і шлюб той тримався тільки на кохані Олени до сина мого. Ромка ж не цінував дружину – зраджував неодноразово, часто ображав.
Я підтримувала невістку, як могла. Розмовляла з сином, намагалась якось вплинути на нього, але намарне. Він не чув мене зовсім. Олена для нього не була дорогою. Він і уявити не міг, що вона одного дня може від нього піти. Його впевненість у тому що вона нікому потрібна не буде, була безграничною.
Але Оленка одного дня пішла. Тихо зібрала речі свої і сина і зачинила за собою двері. Без сцен і з’ясовувань стосунків:
— Перегоріло, – сказала вона мені телефоном, – один попіл залишився на місці любові. То було наше із сином спільне рішення. так буде краще для всіх.
Я з Оленою і досі зв’язок підтримую, хоч вона уже вдруге заміжня. Мій син також одружився. Друга дружина у нього на Оленку не схожа – ця пані гонорова. тут уже Ромко мій навколо неї на одній нозі стрибає і прощає дрібні романи. Напевне, оце і є бумеранг життєвий.
І ось, нещодавно мій старший онук – син Оленки, зателефонував із проханням:
— Бабусю я в Політехнічний у вашому місті навчатись іду. Таки зумів, таки вступив, – радо говорив у трубку, – Але можна я у вас жити буду хоча б перший час, поки із гуртожитком не визначиться. Там якісь негаразди, плутанина вийшла.
Звісно ж я радо погодилась. Онук у мене розумний, спокійний і дуже добрий хлопчик. Ми із ним часто спілкуємось телефоном і я на всі свята до них їздила. Рідна людинонка, як відмовити.
Я то сказала “так” а за годину увесь бордовий від обурення на моєму порозі син стояв. він був дуже ображеним і невдоволений тим, що я погодилась прийняти його сина.
— То так ти зі мною? І це після того, як вони зі мною вчинили? Тобі не соромно? А чи проміняти мене на нього вирішила?
Ромка мій із сином від дня, коли пішла від нього Оля так і не спілкувався. Вважав, що зрадили вони його обоє. Така якась у нього логіка неправильна. так він собі в голові у купу все склав.
А я тепер просто розгубилась і не знаю. що робити. думала, що столиця велика, а виявилось, що сину і онуку тут двом місця замало.
І онуку хочу допомогти, але й оцей, хай і дуже тоненький зв’язок із сином втрачати не хочу. Ромка все ж мій син, як не крути. Хай із характером важким, хай і не найкращий, але син і він проти того, аби мій онук був тут. Я знаю його, може ж і в дім не зайти, якщо я зроблю не по його. А справа йде не до молодості. Кому я треба буду?
От і стою на роздоріжжі. ніби й онук рідний, але й син таке сказав…
То як бути, підкажете?
29,07,023
Головна картинка ілюстративна.
