Хто б міг подумати, що від найрідніших мені людей я чутиму те саме, що й від своїх недругів? Всі сходяться в одному – не пара мені Роман, ой не пара. А все через що? – Через ніс.
Саме так, мій ніс став тим, що об’єднало і моїх недругів і друзів в єдиному пориві – пояснити, чому саме я не підходжу за наречену для мого Романа.
– Романе, сину, – казала моя свекруха, – Ти ж бачиш, яка то дівчинка худа, там на лиці лише ніс і більше нічого. Ти ж розумієш, що у вас будуть діти? Якщо Бог змилосердиться, то будуть на тебе схожі, а, коли ні? Як тим дітям треба буде жити?
І мої найрідніші. Моя мама теж була такої ж думки, як і моя свекруха:
– Доню, то дуже гарний хлопець. Навіщо тобі такий клопіт? Всі подруги будуть заздрити та одна поперед другою перед ним крутитися. І що будеш робити, коли одна така так докрутиться, що забере його з родини? Ми тебе з татом підтримаємо і дітей роститимемо, але ж їм буде потрібен тато. Тому добре, дитино, подумай, щоб не робити дітей сиротами при живому батькові.
Мої подруги маму теж підтримували і я бачила, що вони хочуть бути на моєму місці. Одна говорила про іншу, що та таємно любить Романа. А та в свою чергу говорила про першу, що та теж за ним сохне і одна одній приписували одне і те ж:
– Чому він вибрав її таку? Що ми гірші за неї, що він на нас увагу не звертає?
Хто мене не знав зовсім, то був певен, що всі статки батьків пішли на чарівне зілля, яким я й заграбастала такого гарного кавалера.
Тому підготовка до весілля далася мені дуже важко, бо ніякої підтримки не було і всі пророкували нашому шлюбу швидке закінчення. Батьки навіть не хотіли робити весілля:
– Гроші на вітер я маю отак кидати? Ви через пів року знати один одного не захочете, а мені гроші ніхто не поверне!, – казав тато.
Люди не закривали роти й після першої нашої річниці.
А, коли у нас з’явився синочок Богданчик, то прийшли дивитися під церкву на дитину, щоб хоч краєм ока піддивитися, чий ніс у дитини.
Як не прикро, але син має мій ніс, зате величезні сині очі Романа.
Час йшов, а ми все не розходилися.
Вже й свекруха змирилася з тим, що все буде так, як є. Я помітила, що в онукові вона мого носа не бачить і я тому дуже рада.
Після другої дитини не пропав підозрілий настрій у моїх батьків. Мама сказала, що тато все одно готується, що треба буде нас підтримувати фінансово.
Ми з Романом разом вже п’ятнадцять років і за цей час мій ніс не змінився, але Роман втратив ту красу, яка була у нього ще кілька років тому. У нього і черевце, і лисина… Я це бачу, але ці риси не викликають у мене негативних емоцій.
Розумієте, мені справді несказанно пощастило в житті, але не з Романом. А з тим, що ми полюбили один одного. Полюбили по-справжньому, щиро і глибоко, але полюбили не очі чи ніс, а душу і відношення один до одного.
Знаєте, зараз ніс можна переробити, але от людське нутро нічим не перешпаклюєш чи перешиєш.
Фото Ярослава Романюка.
