Ключ я давала на той випадок аби в разі нашої відсутності хтось міг прийти і відкрити газовикам чи тому подібне, але я відкрила скриньку Пандори просто.
Спочатку про присутність в домі свекрухи заявило алое.
– А що тут такого? Дуже помічна рослинка від усього, а у тебе нема,- відповіла теща на моє питання нащо вона мені його принесла, – І поливати треба рідко, ти не хвилюйся.
Я погодилася, бо рослина лікувальна, але через місяць у мене вся квартира була заставлена вазонами!
– В тебе багато місця, а у мене вже їх нема куди ставити, а рослини ж сонця хочуть… Ти не переживай – я буду приходити і їх поливати.
Саме цього я й не хотіла, але свекруха так безневинно дивилася мені в очі, що я сказала, що буду поливати сама.
Далі я стала помічати, що речі, які ми зранку лишаємо розкиданими по хаті, немитий посуд… це все чарівним способом стає чистим і прибраним до нашого приходу. Інколи ще може якась смакота стояти в холодильнику не мною приготовлена.
Ще я помітила, що ліжко теж саме застеляється і перестеляється, прання закидається в пралку і саме складається в шафу, але, коли я побачила, що свекрушині речі з’явилися на нашій полиці, то вже запізно було бити у дзвони, але я наважилася:
– Чому ваші речі в моїй шафі?
– А як ти собі гадаєш я маю в хаті прибирати? В новому? Я собі склала домашнє, щоб за кожен раз не носити. Тобі що заважає?
І ота остання фраза стосувалася аж ніяк не речей. Чи заважала мені свекруха? Як сказати.
Розумієте, ще на нашому першому знайомстві, вона сказала, що я надто командирка і буду її сина за пояс затикати. Вона вже тоді поривалася переконати Валерія, щоб жити ми пішли до неї, бо вона жила сама, але я наполягла на тому, що якщо він хочу мати щасливу дружину, то маємо жити окремо.
Роки нам пішло на те аби назбирати грошей на власну квартиру. Зауважу, що на орендовані квартири свекруха не приходила або я цього просто не помічала, але зараз, коли я сама маю бути господинею у своїй хаті, вона приходить і все робить за мене, а я маю тут мітити територію, а не вона.
Я ледве зробила ремонт такий, який я хочу, а не такий, як вона радила. Все облаштувала на свій смак і на тобі – вже мої білосніжні підвіконники покрити клейонкою і на них рядочками стоять квіти…
Але з іншого боку, я так стомлююся на роботі, що готова вечеря і чиста квартира – то вже щастя.
А ще я подумала про те, що її активність зараз на піку, а потім прийдеться вже нам з чоловіком приглядати за нею.
Я думала про різні варіанти, як от сказати прямо, щоб не приходила і тим самим почати між нами розкол, який би привів лиш до того, що Валерій був би між двох вогнів і так би й нікого не вибрав.
Якщо ж її пустити безконтрольно, то вона скоро житиме у нас в вітальні, щоб їй було зручніше нам догоджати.
Отже, енергію свекрухи треба було просто спрямувати в правильне русло на мою користь. Тому ввечері я ощасливила чоловіка тим, що ми будемо працювати над дитинкою. І нам радість і свекрусі заняття буде.
А що? Ми вже шість років плануємо дитину і все ніяк не доходили фінанси. А тут і власне житло є, і нянька готова, то можна й наважитися.
Чоловік у мене не звик перечити, тому план має спрацювати, лиш би свекруха палку не перегинала. Але я можу під приводом чутливості до запахів деякі її квіти та назад до неї й відправляти і не лише квіти.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
