– Що це таке???
– Я все поясню, ти маєш мене зрозуміти.., – белькотів він.
– Я пробачу, якщо це волосся любки, а не твоєї сестри!!!, – прошипіла я.
Справа у тому, що мі чоловік не розуміє, де його особистий простір, вірніше, у мого чоловіка нема особистого простору і ніколи не було.
В дитинстві він спав з мамою і татом в одному ліжку, потім ділив кімнату з сестрою і бабусею. У нього навіть своєї полиці в шафі не було!
Він настільки звик до цього, що йому здається, наче всі мають плювати на свій комфорт і радо приймати у власну квартиру чужих людей.
Я ще розуміла, коли приїздили його батьки і треба було просто переночувати, але ось таке хамство від його сестри?
Тим більше, що квартира моя власна!
Коли ми одружилися, то Роман жив зі своєю мамою і татом, але потім до них переїхала сестра з чоловіком і сином, бо вони вклали гроші в новобудову і забудовник попросту втік…
Як вони поміщалися на сорока восьми квадратних метрах просто загадка!
Аж тут ми зустрілися вже доволі дорослі люди і вирішили жити разом, а далі й оформили стосунки.
Все було добре, бо Роман був невибагливий ні в чому, що не приготуєш – все з’їсть і подякує, продукти купить, з роботи зустріне, разом проведемо вечір… Просто ідеально…
Але ж не дасть дорога його родина нам спокійно жити. То племінниця прийде на кілька днів пожити, бо з батьками посварилася, то свекри прийдуть, бо у них тарганів труять, то сестра з чоловіком прийде за донькою і на кілька днів лишається.
Спочатку я не могла відмовити, бо хотіла їм сподобатися.
Далі я просто не розуміла, чому вони приходять і залюбки лишаються в чужій хаті.
Далі я не могла набратися сміливості їх виперти.
І вихід знайшла в тому, що почала Романові влаштовувати сцени, щоб він всій своїй родині переказав, що у нас не готель.
– Що тут такого, – щиро дивувався чоловік, – Вони ж на кілька днів лише приходять…
– На кілька днів? А те, що я за ними мушу випрати постіль та все перемити, коли я й так на роботі втомлююся, то це мені для чого? Може, я в своїй хаті забула, коли в піжамі ходила – це для тебе не важливо?
Роман не розумів… Не розумів, як це прийти на свою кухню і в тиші випити кави, а не чекати, коли поруч всядеться свекруха чи свекор і зажадають ще чаю, далі до чаю, почнуть своїми розмовами нищити мій ідеальний початок дня!
І ось ми нарешті вибралися з Романом в тур Європою: два тижні красот і тиші, лише ми удвох! Час ми провели дуже добре, майже другий медовий місяць, я була безмежно щаслива…
Аж додому не хотілося повертатися…
Дім зустрів нас тишею, але я вже помічала деталі – речі не на тому місці, все вимито, ні пилинки… Але запах людей, чужих людей залишився.
– Рома, у нас тут хтось був, – сказала я.
– Що ти видумуєш, – сказав Роман, але заховав очі.
– Був, – твердо сказала я, коли побачила, що на кухні все не так, як я залишала я як у мене стоїть посуд, чашки, виделки…
Я кинулася до спальні… Так і є – ліжко застелене не так! Я зняла покривало і той чужий запах посилився… І ще й волосся…
– Ти залишив їм ключ, – прошипіла я, показуючи Романові волосину.
– Ти не розумієш, вони ж теж хочуть побути вдвох! У мами й так місця мало…
– Для цього є готелі!
Я зібрала постіль і подзвонила сестрі Романа.
– Ще раз когось з вас побачу біля свого дому – викличу поліцію!
Це було найприємніше, що я їй сказала.
На наступний день змінила замки в квартирі, бо вони ж зроблять дублікат, я впевнена, а Романові сказала, або так, або ніяк… Ще думає, бачте, образився…
Фото Ярослава Романюка.
