З її рота вилітали слова, а мені здавалося, що вилітає рій комашні. Це не могла бути людина, яку я знала і якій довіряла.
Ми вчилися на одному факультеті педагогічного училища. Я з багатої родини, а вона з іншої області , хоч вона про батьків нічого ніколи не говорила, але те, що вона рідко їздила додому і жила на одну стипендію, говорило багато.
Мені вдалося отримати двомісну кімнату, де я жила ще з однією дівчиною з мого села, а Іванна жила в сусідній кімнаті з ще трьома дівчатами.
Скажу, що різниця була між нами разюча, бо я мала в своїй кімнаті холодильник та електричну плитку, а дівчата складали в загальний, який вже проїли миші і готували їжу в іншому блоці, бо плита у нашому ледь жевріла.
Скажу, що я лишала дівчатам їжу, яку не встигала з’їсти за тиждень, а оскільки лишалася лише Іванна, то вона ласувала маминими пельменями та котлетами.
Проте, Іванна була тому рада і її щира вдячність за таку дрібницю і загалом веселий характер, мене до неї прихилила. На наступний рік ми з нею жили разом в моїй кімнаті і вона була тому страшенно рада.
Іванна була й дотепна, й розумна і вчилася гарно, тому ми одна одну виручали. Адже мені наука не дуже йшла.
Коли й у мене з’явився хлопець, то Іванна стала мені й порадницею й розрадницею. Все у нас з Миколою ішло до весілля і він вже був у моїх батьків зі сватами, але далі він просто пропав.
Перестав до мене приходити і на телефонні дзвінки не відповідав. А кидав слухавку, коли чув мій голос.
Я не розуміла в чому причина, а йти до нього додому не збиралася. Подумаєш! Я ще таких десятки найду.
Тоді Іванна дуже переживала і я бачила, що вона ходить сумна. Я їй казала тим не перейматися і дякувати Богу, що отак кинув, а не з дітьми.
На наступний рік Іванни вже зі мною не було – вона перевелася в свою область і я втратила з нею зв’язок.
З того часу я закінчила училище і вчителювала у нашому селі. Вийшла заміж та вже й онуків маю.
Не скажу, що безмежно щаслива, але мій чоловік є добрим господарем, а що треба більшого? Молодість пройшла і ніжність теж, це треба якось усвідомлювати.
І ось тепер Іванна у мене на порозі починає розказувати, що тоді мені сильно заздрила і звела Миколу.
– Це через мене він тебе кинув. Я не знаю, що на мене найшло, але я подумала, чому тобі все отак легко дається в руки, а хтось має зубами вигризати? І я це зробила. Микола бігав за мною, як хвіст і я злякалася, що ти все дізнаєшся, тому й перевелася. Але найгірше, що він мене знайшов і в моїй області. Ми одружилися.
Але такого ревнивця ще світ не бачив – не жила, а тремтіла від кожного погляду. Та й дитина наша не жила щасливо, бо батько вічно відганяв кавалерів. А потім таке пристало до неї, що краще б весь вік сама була. А зараз донька моя зараз тяжко захворіла і священик мені сказав, що то за мої гріхи Бог мене карає. Якщо я тебе знайду та покаюся, то вона одужає. Я на коліна стану перед тобою, щоб ти мене простила…
Я закрила перед її лицем двері. Отак помагай людям, а вони тобі за спиною отакі пакості роблять. Я від щирого серця ділилася з нею, а вона дивився, що натворила. А я ще недавно хотіла відшукати її по інтернету, щоб гарні часи згадати. Яке ще прощення тут може бути?
Фото Ярослава Романюка.