fbpx

Коли я тільки зустрічалася з Олегом, то насторожилася, що він у мами одинак і вона його сама виховувала. Але де я могла знати, що мене чекає зовсім інший, геть протилежний бік любові до сина

Ганна Олександрівна справила на мене враження дуже доглянутої жінки і знайомство пройшло в кафе, бо вона не хотіла морочитися з гостиною.

– Галю, я не хотіла ні квартиру вимивати, ні за плитою стояти, у мене видався дуже важкий тиждень. А це кафе славиться чудовими десертами, – сказала вона.

Я здивувалася, адже моя мама саме так і робила, коли я привела Олега на знайомство – тиждень вимивала квартиру, пекла торт і всілякі смаколики. Мене це заділо, якщо чесно, бо моя мама старалася для Олега, а цій взагалі байдуже на мене.

Коли Олег сказав, що ми одружуємося, то вона тільки плечима стенула:

– Ваше діло, у мене грошей немає на весілля, ти, Олеже, знаєш, що все за свої. Але на весілля я обов’язково щось вам гарне подарую.

Ось і вся її участь в весільній церемонії і приготуваннях. Прийшла вся вималювана, вивбирана, їла і пила та веселилася, а мої батьки за все переживали – чи достатньо всього на столах, де треба доставити, коли що подавати. Моя мама була мов той хлющ з тим весіллям.

Ні, ми його робили в ресторані, але вона все мала тримати під контролем, постійно підскакувала до розпорядника чи все є, далі чи вистачить контейнерів аби все зібрати зі столів, куди це потім складати.

Мої батьки «подарували» нам квартиру на весілля перед камерами, але насправді ми вже там рік як жили і тато купив її ще раніше та обладнав.

А мати Олега подарувала мені букет квітів і в конверті було десять тисяч гривень. Таке собі знаєте, хоч вона жінка не бідна, то з усього видно.

Після весілля ми з Олегом вирішили, що не будемо з дітьми чекати, щоб я до тридцяти років вже могла спокійно вийти на роботу і будувати кар’єру, дітей планували десь в два роки різниці. Але сталося все аж надто несподівано, бо у нас близнята! Я була дуже здивована, бо у нас в родині такого ніколи не було. Олег сказав, що мати його теж не знає випадків з родини, а про родину його батька вона нічого не знає.

І ось почалися будні і ви собі уявляєте, що таке дві дитини – це все подвійне: годування, плачі і вередування. Мама моя навіть переїхала до нас аби допомогти, бо я просто валилася з ніг. А сама свекруха навіть не дзвонила і не питала, як там її онуки! Про те, щоб прийти і мені допомогти, то навіть мови не було – у неї плани і вона зайнята.

Та я розумію, що плани, але як можеш допомогти рідним онукам, то чого це не зробити? Вони виростуть скоро і ти навіть не зможеш оком змигнути. Ні, її треба попереджати, якщо ми хочемо її допомоги і тоді вона свої плани скорегує. Ну просто якась тобі особа з королівської знаті у якої раути і прийоми послів, а не серіали по суботах і посиденьки з такими ж як і вона панянками.

Трохи на поведінку свекрухи пролив світло Олег, він розповів, що мама його ростила сама, він ніколи не був у бабусі і дідуся, завжди мав бути самостійним і дбати про себе.

– Коли мені було вісімнадцять років, то мама сказала, що я маю піти вчитися і на себе самому заробляти, вона мені нічим не допоможе. Тому, я жив в гуртожитку і вчився, працював офіціантом, кур’єром. Багато чого тобі можу розказати.

Мені важко таке уявити, бо мене батьки й до цих пір опікають і я вдячна їм за їхню допомогу, бо для цього й потрібна родина, а якщо ти сина не маєш за родину, а просто за якусь особу, яку варто просто до певного віку підгодувати, а потім на вихід, то тоді нічого дивного, що вона себе так веде. Я планую обірвати з нею будь-які відносини і так само повестися з нею, коли їй буде потрібна наша допомога. Думаю, так буде чесно, правда ж?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page