Коли я вчергове поїхала в село для того, аби коло своєї хати лад навести і гараж перекрити, свекруха влаштувала мені по приїзді дуже неприємну сцену. З того, як чоловік мовчки стояв за її спиною я зрозуміла, що то не її, а їхня спільна думка така. Вони обоє не розуміють, чого я так роблю і гроші з дому витрачаю на казна що. От тільки я слухати нікого не збираюсь і впевнена, що роблю вірно.
Моїх мами і тата не стало досить рано і я успадкувала наш дім у селі. І тато і мама моя ніколи не сиділи склавши руки, тому і дім був у нас повною чашею.
— Знаю, що твоє життя далеко звідси, – казала мені мама не раз, – Але ніколи не продавай своєї хати. Життя таке буремне, в одну мить усе змінитись може. Хай ця хата стоїть, тобі і жити буде спокійніше знаючи, що у тебе є власний куточок.
Я спочатку не розуміла сеснсу маминих слів, дім успадкувала і хоч були покупці, але усім відмовила. не тому що не хотіла продати, чи гроші не були потрібні. Ні. Не хотіла порушувати обіцянку. яку колись дала мамі.
Нині мені сорок сім. діти виросли, у обох свої сім’ї. Батьків моїх немає більше як десять років, а я все ще їжджу кожної вільної миті до нашої хати.
За ці роки зробила ремонт капітальний, оновила вбиральню, поміняла паркан і перекрила дім. У чоловіка ні копійки не прошу, все зароблено завдяки підробіткам. Я бухгалтері і нині маю гарні підробітки окрім основної роботи.
Не раз мій чоловік казав, що було б розумно продати ту хату, а не вкладати в неї гроші. Він не розуміє. чого я маючи власну квартиру їжджу за двісті кілометрів у село і постійно там щось роблю.
От і цього разу після того, як я перекрила гараж і обкосила навколо двору на мене очікувала чергова сцена від свекрухи. Бачте. вони сіли порахували і зрозуміли, що я на той дім витратила стільки грошей, що могла б придбати квартиру у Києві та ще й отримувати від неї гроші.
От тільки я чим старшою стаю. тим більше розумію що свого часу моя мама була повністю права. Нещодавно моя подруга якій за шістдесят розлучила зі своїм чоловіком. Уявіть собі, що все життя ця жінка прожила у домі свекрухи і коли у них із чоловіком стосунки розладнались. то її просто виставили. Інша знайома вийшовши на пенсію здала свою квартиру і виїхала в село. Сказала, що виморилась від темпу міста і хоче тиші.
Я не знаю, що очікує мене в майбутньому, але я точно знаю, що в мене є своя власна хата і я маю де прихилити голову.
Скажіть, хіба так важко це зрозуміти?
Хіба ми не повинні дбати про своє майбутнє і прораховувати усі варіанти?
От ви, продали б ту хату на моєму місці?
22,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
