Коли я виходила заміж за Макара то добре знала що він із багатодітної родини. У нього було 12 братів і сестер і всі вони були неймовірно дружними і постійно тримались разом. Я раділа тому, але рівно до тієї миті, як ми почали жити разом

Коли я виходила заміж за Макара то добре знала що він із багатодітної родини. У нього було 12 братів і сестер і всі вони були неймовірно дружними і постійно тримались разом. Я раділа тому, але рівно до тієї миті, як ми почали жити разом.

— Даринка із меншою донею приїде на обстеження до спеціаліста. – каже чоловік із самого ранку, – Я зустріну о четвертій, то ти вже прийдеш і вони будуть.

Я лиш зубами скрипнула бо у нас на гостину уже був брат чоловіка із жінкою і малим сином. Ті приїхали до столиці на прогулянку і вже третій день гостюють.

Окрім братів, сестер, їхніх дітей і внуків, до нас навідувались рідні і близькі друзі. Дім нагадував вулик і з моменту шлюбу не було і дня, аби на порозі нашого дому не стояли рідні чоловіка.

Звісно, з порожніми руками ніхто не приїжджав. Мій холодильник жив своїм окремим життям до якого я не мала відношення аж ніякого. Прийду з роботи, а там запечена рибина:

— Неля, – то жінка чоловікового племінника, яка в нас гостювала три місяці тому. – передала із дядьком Павлом. Вона уже власну кухню відкрила. Ти була права, її страви користуються попитом. Каже, якби ти не напоумила, вона б ніколи не зважилась.

На балконі у мене сотні банок і баночок із різною консервацією, бо кожен хто приїздить везе найсмачніше що має. Тут і білі гриби, і риба, і м’ясо і різноманітні салати. Я сама не знаю що там є, бо щось з’їдають гості, щось привозять.

— А ми до вас із кабанчиком, – суботнього ранку приїжджають свекір і свекруха, – цей – ваш. давайте допоможемо усе в морозилку завантажити.

— Макаре, я хочу тиші. – шепочу чоловіку на вухо ввечері, – Ми з тобою одружені рік, а вдвох ніколи й не були.

Чоловік сприйняв мої слова серйозно тому вже за два тижні ми були у горах у його двоюрідного брата, який нам виділив один із своїх гостьових будиночків де ми мали б бути наодинці. Але ж де і як, якщо до нас почали стікатись усі рідні мого чоловіка, які осіли в тій місцині. І досі був живий дід чоловіка а той мав 10 дітей. То вже уявіть, скільки рідні у чоловіка там було.

Каюсь, я навіть плакала, бо мій дім був схожий на прохідний двір і тиша мені була тільки в кабінеті офісному. Я вже й про розлучення думала, і прямо говорила Макару, що більше не можу, але той не розумів про що я, адже ж то не чужі люди, його рідіні сестри і брати, дядьки і тітки.

Усе змінила поява на світ нашої першої донечки. Богданка балансувала між світами і, як тільки та новина облетіла рідню мого чоловіка почалось щось неймовірне.

До нашої палати почалось справжнє паломництво: рідні. близькі, далекі родичі. Хтось ніс гроші, хтось повні торби продуктів і усього, що могло нам тільки знадобитись. Щось передавали із Італії. щось із Польщі і з Америки. Кожен дивися в саму душу і казав щиро: “Ти тільки скажи, що треба”.

Одразу знайшлись друзі друзів, які знали хороших спеціалістів.

— Ви родичка Олексія? – заходить пан у білому халаті, – Я сват його, що тут у вас?

Богданка нині здорова і щаслива дівчинка яка обожнює гратись із двома меншими братиками і з нетерпінням чекає на появу сестрички.

Ми й досі живемо у своїй квартирі, яка наповнена рідними і близькими, що їдуть на гостину, або за якої потреби у столицю. Всіх їх я радо стрічаю і кожного проводжаю зі сльозами на очах, запрошую приїхати знову.

І знаєте у моїх діток також буде от така велика родина. Вони матимуть за плечима таку ж стіну непорушну у вигляді братів і сестер, які врятують, допоможуть, підтримають, виручать у найскрутнішу мить. Як нас урятували свого часу.

Хіба ж не для того справжня сім’я?

Головна картинка ілюстративна

You cannot copy content of this page