Любі не пощастило. Щоправда, дівчина оточуючих ніколи не слухала і тільки розмахувала руками. Слова своєї матері всерйоз не сприймала.
Дівчина дуже рано вийшла заміж. Кохання за її словами було неземним. А як же Денис був справжнім красенем. Познайомилася пара ще у шкільні роки. Спочатку просто товаришували, а потім справа до побачень дійшла. І хоч єдиною перевагою Микити була його зовнішність, проте Любов на те не зважала. На побаченнях за нього радо платила і танула від його поглядів.
Лариса Дмитрівна, мама Люби, була категорично проти зятя завше. от не могла вона на нього, навіть дивитись. А те, як її донька мліє від нього, її прямо з себе виводило. тож, не дивно, що новину про весілля вона сприйняла вкрай негативно. Більш того, сказала донці, що спілкуватись з нею припинить, але Любу це не налякало, вже за місяць вони з Микитою побрались.
Жили молодята разом у його бабусі в селі на Херсонщині. Микита “відпочивав”, а Люба разом з його літньою родичкою ростили двох діток, працювали і доглядали свого прекрасного Микитку.
Все змінилось в один день. Люба з родиною мусили залишити дім у якому жили. Поїхали спочатку на Захід нашої країни, але накопичення швидко скінчились. Микита не збирався брати на себе будь-яку відповідальність, а старенька бабуся після усього пережитого просто злягла. Піклуватись про велику родину Люба була змушена сама.
За місяць такого життя Люба схудла і стала схожою на примару. В якийсь момент вона зрозуміла, що не протягне більше, тож зателефонувала матері з проханням.
Просила Люба прийняти їх усіх. Тобто, не її з дітьми, а всіх чотирьох. Мама у Люби живе у невеликій квартирі в маленькому містечку, працює прибиральницею і заробленого їй вистачає аби купити собі необхідні препарати і погодувати здоровенного кота-знайду.
Лариса Дмитрівна погодилась прийняти доньку, але з однією умовою: та приїде лиш з дітьми і бабусею чоловіка, Микиту вона бачити у своєму домі не бажає.
Обидві жінки розгублені і плачуть. Люба не хоче залишати свого коханого чоловіка, але й жити так, як живе наразі вона не може. а Любов Дмитрівна щиро жаліє доньку, але приймати і годувати зятя, якому навіть шкарпетки Люба надягає, вона не хоче.
І що робити?
Миру нам усім!
