Є люди, які звикають до своїх речей так, що не можуть з ними розлучитися.
Одного разу, ми вирішили влаштувати сюрприз матері. Її диван майже розпався, а вона все одно на ньому спить і навіть не думає викидати. Він рипить скрипить і на пружину, яка стирчить мама втричі складене покривало кладе, але спить на ньому і лиш на ньому.
Вирішили ми з братом подарувати їй новий диван. Куди подіти старий? Звичайно, викинути.
Покупку вирішили приурочити до дня її народження. Брат у мами ключі попросив і поки я з нею у магазин за продуктами пішла, він встиг занести нове ортопедичне ліжко і викинути старий диван.
– Все готово, – телефонує брат задоволено, – Ліжко вписалось в інтер’єр прекрасно. Мама буде щаслива.
Коли ж ми маму в дім завели і показали сюрприз, вона ледь свідомість не втратила, розридалась.
– А де мій старий диван? – трохи прийшовши до тями, запитала вона.
– Мамо, так ми тобі новий купили, – виправдовуючись мовили ми.
Випивши трішки водички та витираючи сльозу, ненька ледь змогла пояснити:
– Там були всі мої гроші, які я собі відкладала! Я ж там уже двадцять п’ять тисяч наскладала. Людоньки – заголосила мама.
Що було робити. Залишати маму у такому стані ми не могли. Тому вийшовши з братом у коридор почали думати, як вчинити.
— По всьому виходить, що ми повинні ті гроші повернути, сказав брат. У мене наразі такої суми немає. Навіть половини, якщо чесно, не маю.
Я ковтаючи сльози пішла знімати гроші з кредитної картки. Брат обіцяв знайти найближчим часом і повернути половину.
Принесли ми мамі ті гроші, а вона аж зайшлася. Я принесла тисячними купюрами, а мама виявляється п’ятисотками складала.
Плаче і каже, що то не її гроші. Ми вже з братом мусили казку складати, що спеціально ходили обміняти, аби мамі зручніше було. Лиш тоді ненька наша заспокоїлась.
От так ми мамі на день народження ліжечко купили і зареклись хоч щось у її домі чіпати і сюрпризи робити. Краще спитати, так дешевше.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
