Надія чекала на «підходящого» чоловіка. Чекала, бо знала, що ця зустріч буде знакова для обох – він підбере ключик до її серця, а її серце осиплеться на нього щедротами. Так має бути, бо так її вчили. Так її вчили казки, так її вчили романи, а ще пізніше, фільми.
Алі Баба підходить до дверей печери, каже кодове слово, а там – незліченні скарби. І живуть всі довго і щасливо.
Попелюшка йде на бал і принц закохується в неї через її сукню? Вміння танцювати? Красу? Це все вона вміє. І доволі не погана. І живуть всі довго і щасливо. Та ж Спляча красуня одаровує принца дарами, бо він їй підходить і все. І живуть всі довго і щасливо.
Ви ж розумієте, що все абсолютно просто? Ти просто потрапляєш в певне місце і час, говориш чи робиш щось для неї і все – вона твоя з величезним приданим. У Надії приданого нема, але є її душевне багатство. В чому воно виражається – Надя добра. Вона любить тварин, не нищить природу і жаліє стареньких на вулиці.
Цього ж достатньо. Тобто, вона добра латентно. Бо не волонтерить, не дає пожертви і не стикається в власному просторі з подібними і, не тільки, речами. Вона живе окремо, а світ окремо, вона до нього добра, поки він їй не заважає. Це чудова позиція.
Надя мало читає, хіба велемудрі статуси чи притчі, бо, справедливо вважає все інше нудною писаниною. Вона потратить цей час на себе і буде права! Ось вона зробить собі масочку, а тут поніжиться в пінній ванні, а тут масочку на волосся, бо душевну красу ще треба видивитися, а зовнішня – як на долоні. Вона вміє її показати і про неї поговорити.
Якщо хлопець говорить, яка вона гарна, то вона йому вірить, бо це правда. Чим більше лестощів, тим ближче до її серця хлопець. Він говорить, як він її кохає і вона йому вірить.
– Яка ти гарна, я не вірив, що такі існують не на глянцевих розворотах, а в житті. Які в тебе ніжні руки, які витончені пальці, тобі б позаздрив будь-який музикант. А волосся твоє, наче з реклами шампуню, таке ж блискуче і запашне. Як я мрію до нього доторкнутися…
Коли ж після декількох побачень, Надія розкриває двері до душевної краси, то кавалер зникає. І вона не розуміє чому. Вона ж гарна. І він це казав, і визнавав. Вона розкрила йому всі помисли і мрії, які можна було б окреслити як «добре їсти, гарно спати», а на високоінтелектуальну – чисті енергетично помисли, корисна їжа, йога і вона вся твоя на віки вічні. Але віки вічні чомусь не з нею.
І ось вона сидить в «жіночому колі» і не розуміє, чому така проста закономірність ніяк не відбудеться. Чи вона запит в Космос не так послала, чи вона не сформулювала в собі достатньо сильний енергетичний посил. Чому після відкриття печери, чоловіки користуються її щедротами, але не живуть з нею? Чого їм ще треба?
Може, вона не тих чоловіків вибирає? Але ж ні, вони всі їй подобаються, вони гарні і захоплені нею. Останній пункт для неї дуже важливий. Дуже важливо чути, яка ти гарна, неперевершена, чарівна і божественна. Бо за цим її переживання, її гроші і її час. Вона це не скаже вголос, але кожного разу, коли їй роблять татуаж, корекцію, масаж вона терпить тільки заради ось цих слів. Як тільки чоловік не возводить хвали її зовнішності, він для неї не цікавий. А вона хоче цікавитися тим, що й її обранець – собою.
Вона чітко окреслює чого хоче – весело , легко і щасливо жити разом. Вона його надихатиме на подвиги, на звершення чи відкриття. Вона буде його музою.
Може, сама історія казкова і не реальна. Але ж цього не може бути! Світ не може їй брехати з вітрин магазинів, бордів, журналів, телефону?
Автор: Ксеня Ропота.
Фото – ілюстративне(pexels).
