fbpx
Історії з життя
Єва не допитувалася, хто кого cпокуcив. Та й не було вже в кого щось вивідувати. Коли повернулася з малюком додому, – ні Нелі, ні чоловіка. Утекли, поки її не було. За доньку вибачалася тітка

Ранок будив світ. А він кутався в тумани. Не хотів прокидатися. Єві також не хотілося вибиратися з-під теплої ковдри. Пригадувала свій сон. Приснився Володимир. Колишній другий чоловік. Просив прощення…

…Коли лiкарі дали Володимирові мало надії, йому дуже захотілося побачити Єву. Свою колишню дружину. Йому б вибачитися, висповідатися перед цією жінкою. Попросив сусідку, яка наглядала за квартирою та навідувала Володимира розшукати Єву. І та знайшла. Не Єву – її сина Юрка. Від нього дізналася, що Єва досі на заробітках. Але, начебто, невдовзі має повернутися додому. Юрко дав новий материн номер телефону.

Автор –  Ольга Чорна журналіст, блогер, газета “Наш ДЕНЬ”.

Володимир повернення Єви не дочекався.

…Натерпілася Єва від життя. Любомир, перший благовірний, навіть з пoлoгового будинку не забрав. А казав, що хотів сина. Обманював. Коли дружина виношувала дитину, закрутив любов з Євиною двоюрідною сестрою. Неля студенткою була. Жила у квартирі свояків. Єва нічого такого подумати не могла. Чоловік затримувався на роботі. Неля – на навчанні.

Єва не допитувалася, хто кого cпокуcив. Та й не було вже в кого щось вивідувати. Коли повернулася з малюком додому, – ні Нелі, ні чоловіка. Утекли, поки її не було. За доньку вибачалася тітка.

– Не тримай на Любомира зла, – виправдовувала вчинок сина свекруха. – Переказиться й повернеться. З чоловіками таке трапляється. Побачив гарне дівчисько і…

Любко не повернувся. Ще й чутки разом з Нелею розпускав, мовляв, сумнівається, що це його дитина. Єва часто у відрядження їздила. Хтозна, що там могло бути…

Єву довго болiла чоловікова зpада. І сестрина також. А тут ще й закрилося підприємство, де працювала технологом. Подалася у пошуках роботи в інші організації. Але її професія там не була потрібна.

– Ти ж шиєш гарно. Йди на курси, отримаєш офіційний документ, і зможеш влаштуватися на роботу, – порадила матір.

Єва так і вчинила. Її бабуся й мама мали хист до цієї справи. І Єву навчили.

Закінчила курси. Знайшла роботу в одному з ательє, яке нещодавно відкрилося майже в центрі міста.

…Того дня погода погода була паскудною. Спершу падав дощ. Потім сніг з дощем. А під вечір уся ця «каша» почала підмерзати. Комунальники не поспішали посипати вулиці. Люди сковзалися, падали. Така оказія сталася й з Євою. Неподалік зупинки добряче гепнулась. Якийсь чоловік подав руку.

– Дуже вдарилися? Ноги цілі?

– Здається, так. Дякую.

– Давайте, доведу вас до зупинки. Вам куди їхати?

Вони жили в протилежних кінцях міста.

Поки очікували на транспорт, розговорилися. Людей на зупинці зібралося чимало. А тролейбусів та автобусів не було.

– Вихід один – таксі, – міркував чоловік, який представився Володимиром.

– Де ж його взяти в таку погоду?

– Зараз зателефоную до свого кума. Він таксист.

Володимир доправив Єву додому. Так і познайомилися.

Володимир був розлучений. Жив сам. Розповів, що його колишня дружина закрутила роман. Забрала доньку і переселилася до нового обранця. Живуть в іншому місті. Донька вже доросла.

Євиному Юркові було дванадцять. Познайомила сина з Володимиром. Він хлопцеві не сподобався.

Через півроку Єва з Володимиром розписалися. Переселилася з сином у чоловікове помешкання. Юрко від цього не був у захопленні. Тому більше часу проводив у бабусі.

Володимир часто міняв роботу. Важко працювати не хотів. А там, де робота легша, мало платили. От і знову розрахувався з місця праці. Мовляв, на будові рук не чуєш, а зарплата така собі…

Володимирів кум, той, що таксував, був у них частим гостем. Знову прийшов. Похвалився, що за гарну ціну продав свою автівку. Показав виручку. Сказав, що докладе трохи грошей, і нову машину купить. Буса.

З цієї нагоди чоловіки випили-закусили. Було вже доволі пізно. Володимир запропонував кумові переночувати. Тим паче, що кумове сімейство поїхало до села. А вночі з купкою валюти і напідпитку їхати додому небезпечно. Кум погодився.

Вранці Юрко пішов до школи. Єва збиралася на роботу. Чоловік дрімав, бо півночі сиділи з кумом. Кум також ще похрапував.

Згодом Єві зателефонував Володимир: у кума пропали гроші. Всі. До останнього долара.

– Хто ж їх міг узяти? Хай шукає краще. Поклав десь. Пити вчора треба було менше, – злостилася Єва.

– Та ми всю хату перерили. Нема.

Схвильована жінка відпросилася з роботи.

– Твій малий стирив гроші, – безапеляційно мовив кум. – Чотирнадцятирічному хлопчиськові захотілося пожити в кайф.

– Юрко ніколи нічого чужого не брав, – заступилася за сина Єва.

– То, може, це ти?..

Якраз зі школи повернувся Юрко. Чоловіки дружно накинулися на хлопця. Той божився, що грошей не брав. Навіть в кімнату, де спав кум, не заходив.

– Володю, телефонуй до дільничного, – мовив чолов’яга. – Не хоче зізнатися – посадять.

– Та що ти… та як… та, може, – бубонів Володимир. – Ще пошукаємо… не поспішай…

Учергове перерили квартиру. Грошей не знайшли.

– Будеш сидіти, хлопчиську, – мовив Володимирів кум і взявся за телефон.

– Мамо, я клянуся, що до тих грошей і не торкався, – виправдовувався Юрко.

– Сину, їдь до бабусі.

Коли за Юрком зачинилися двері, чоловіки накинулися на Єву:

– Він уже дорослий. Має відповідати за свої вчинки.

– Володю, ми з Юрком два роки в твоїй квартирі живемо, невже щось у тебе щось пропало за цей час?

– Та ні… але це кілька тисяч доларів. Спокусився. Хай поверне і забудемо про все.

– Ти справді віриш, що це Юрко?

– А хто ще?

Єва почала збирати свої речі.

– Якщо ти вважаєш мого сина злoдієм, мені… нам тут робити нічого. Я йду від тебе, Володю. На розлучення подам сама.

– Е, ні, – втрутився у розмову кум. – Спочатку на малого заявлю. Хай суд розбереться. А потім робіть, що хочете.

– Я віддам гроші, – мовила в розпачі Єва.

– Звідки?! – хором запитали чоловіки.

– Зароблю. Поїду і зароблю.

– Пиши розписку, – кум підсунув аркуш паперу.

Налякана Єва написала розписку, що поверне всі гроші. Вона не хотіла, аби синові зіпсували життя. І не вірила, що він міг вчинити кpадіжку.

З ательє жінка розрахувалася. З Володимиром розлучилася. Зібралася за кордон на заробітки. Домовилися: гроші надсилатиме Володимирові, а той віддаватиме своєму кумові.

За кілька років Єва повернула гроші й заробила дещо для себе. І назавжди повернулася додому. Її обіцяли взяли назад на роботу в ательє, де працювала…

– Єво, ти вже прокинулася? Треба приготувати щось смачне. Нині Юрко із змагань повертається. Може, я на ринок піду.

– Мамо, там трохи підморозило. Слизько. Я сама піду. Юрко повернеться ввечері. Встигнемо.

Задзвонив телефон. Незнайомий номер.

– Алло! Єва? Це – Люся. Володимирова сусідка. Пам’ятаєте мене? Я повинна вам щось віддати. Володимир передав.

– Чути про нього не хочу!

– Його не стало. Недавно. І попросив мене… Де й коли можемо зустрітися? Це важливо…

Люся розповіла, що Володимира звалила пpостуда. Так і пішов зі світу.

– Він хотів вам, Єво, щось розповісти. У чомусь зізнатися. Але вас не було. Тому передав конверт. Сказав: «Це конверт з гріхом». Мені аж лячно стало. Не знаю, що в ньому. Ось, беріть.

Люся простягнула цупкий конверт, обклеєний стрічкою.

Єва з цікавості відкрила конверт, не дійшовши додому. Там були гроші. Половина суми, яку вона повернула Володимировому кумові. І лист.

Читайте також: Того ж дня Віка прочитала повідомлення від коханого: «Я одружений. Маю двох синів. Давай забудемо про все. Гроші я дам. Я хотів розважитися, не думав, що так вийде. Вибач».

«Хочу покаятися перед тобою, – писав Володимир. – Юрко не винен. Він грошей не брав. Це кум придумав аферу, аби «кинути» тебе. І мене підбив на гріх. А я тоді безробітним був. Домовилися: ділимо гроші навпіл, якщо вдасться тебе «дотиснути». І нікуди б він не заявив. Але ти дуже скоро здалася… Повертаю тобі «свою» частку. Просив кума, щоб він учинив так само. Та він і слухати не хотів. І гроші вже розпустив… Прости, якщо зможеш…».

Автор –  Ольга Чорна журналіст, блогер, газета “Наш ДЕНЬ”.

За матеріалами – “Наш ДЕНЬ”.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook