fbpx

Коза! Аж на зубах скрипить це слово. Ота маленька рогата худобина об’їла мені молодий сад, зіпсувала грядки і відправила на вічний спочинок жоржини, які я придбала за вісімсот гривень. А мама дивиться на мене своїми дитячими наївними очима і каже: ” То ж моя Ясочка, моя ріднесенька. Молочко таке смачне і корисне. Я ж без неї нікуди, розумієш, нікуди”

Коза! Аж на зубах скрипить це слово. Ота маленька рогата худобина об’їла мені молодий сад, зіпсувала грядки і відправила на вічний спочинок жоржини, які я придбала за вісімсот гривень. А мама дивиться на мене своїми дитячими наївними очима і каже: ” То ж моя Ясочка, моя ріднесенька. Молочко таке смачне і корисне. Я ж без неї нікуди, розумієш, нікуди”.

Мама моя вже жінка у віці. Їй давно так за вісімдесят і донедавна вона жила окремо. Я ж у передмісті столиці із чоловіком оселилась. Колись. тут село було, але приватних будинків нині мало залишилось.

Ото лиш наша вулиця і все, далі новобудови, що нам сонце затуляють.

Маємо ми й сад свій і городик невеликий. За двадцять років на одному місці вже все під себе зробили, лиш підтримуй порядок. Я як на пенсію вийшла тогоріч, так квітами зайнялась.

Вирощую на городі і у квітнику і продаю. Спочатку їздила на ринок столичний, а нині вже покупці самі до мене їдуть по дзвінку.

Читайте також: У сім’ї моєї дорослої донки зараз великі неприємності. Ніхто пальцями не вказує, але причиною усі вважають мене, хоча моєї вини ні на краплю. От прямо іди, бабо, бери хреста до рук обкладайся барвінком і спочивай з Богом. А все тому, що свого часу моя донька дала обіцянку своєму сину меншому

І ось у наш побут налагоджений увірвалась Ясочка. Руда рогата і бородата. Нагла до безтями а ще швидка і ненажерлива. Оте створіння у перший же день пооб’їдало дерева в саду, а на наступний закусило жоржинами з мого квітника. На вісімсот гривень перекус. та я так не їм.

Мамі моїй як зле стало, то ми її із чоловіком до себе забрали із села. А вона їхати ніби й згодна, але заявила, що без Ясочки оцієї, ну нікуди. Два дні її вмовляли, але зрозуміли, що то є марна справа. зітхнули, порахували що восьмирічній козі не довго ще із нами бути і запхали її у салон. Так і їхала двісті кілометрів на задньому сидінні. Чоловік тиждень машину щоденно на хімчистку возив потім, бо йому все отой запах терпкий у носі був.

Приїхали, а де панну козу припнути аби паслась? Ну звісно ж в саду. Чи так чоловік її прив’язав, чи то така тварина, але вже через дві години вона нам шкоди наробила. Я ледь не плачу. чоловік не знає. чи машину їхати мити. чи сад обрізати. а мама Ясочці горішки дає і посміхається. Я як зрозуміла, що коза мої кеш’ю ото їла, мало свідомість не втратила.

За тиждень уже нам нічого з чоловіком миле не було. Стали ми прямо знамениті. До нас мами діток приводити почали, аби на кізоньку живу подивитись. Не з порожніми руками йдуть, хочуть ще погодувати. То у нас у дворі такий собі контактний зоопарк відкрився, така собі радість. Лиш Ясочка щаслива од того.

Якщо от прямо чесно, то думала я вже усіляке, геть до ветеринара зателефонувала. Вже знала, що як і коли зроблю. придумала казку для мами, аж тут одного ранку мама моя не прокинулась. Дихає. а очі не відкриває. Ми її у стаціонар, ледь урятували.

Три тижні вона балансувала на межі. Мені спеціалісти у білих халатах кажуть як один: “А що хочете – вік”. Але ніхто із них не розумів, що говорив про МАМУ. про мою мамусю. Додому ми її забирали, то нам надії не давали зовсім, казали за тиждень згасне.

А треба вам сказати, що усі ті тижні Ясочка оця на все подвір’я мекала. Сусіди жалілись. а що ми зробим. Вони мені щось казати, а я в сльози. Зрозуміли, що толку ніякого.

І от маму мою привезли. Машина не могла ближче до дверей під’їхати, то довелось кликати сусідів і маму мою до хати на ношах нести. Я бігаю довкола клопочусь. у дім заскочила перша аби показати що і куди, аж ніхто не йде. Вже б мали занести. а нікого немає. Виходжу, а тут картина, хоч стій, хоч ляж: коза та зі своєї загорожі якось вирвалась і до мами. Тиче носом от тим мамі в руку і плаче. Я аж очі протерла, таки плаче.

Два місяці мама вдома, дуже слабка, але вже всі терміни їй призначені спеціалістами пережила. З самого ранку у нас ритуал – веду я козу у хату до мами. Та тварина до неї горнеться, тулиться, а мама аж червоніє із радості, скільки вдячності в очах, аж сльози їй виступають.

І знаєте, як я ту козу рогату, бородату, наглу і ненажерливу тепер полюбила? Тулюсь до неї обіймаю, розповідаю, як у мами день пройшов, що та їла, як себе почуває. А вона все все розуміє, я бачу добре, слухає уважно.

А мама моя сто років проживе, бо щодня їй краще стає. І хай сімейний від здивування руками розводить, а я знаю точно кому дякувати повинна.

Маргарита М.

11,07,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page