Коза! Аж на зубах скрипить це слово. Ота маленька рогата худобина об’їла мені молодий сад, зіпсувала грядки і відправила на вічний спочинок жоржини, які я придбала за вісімсот гривень. А мама дивиться на мене своїми дитячими наївними очима і каже: ” То ж моя Ясочка, моя ріднесенька. Молочко таке смачне і корисне. Я ж без неї нікуди, розумієш, нікуди”.
Мама моя вже жінка у віці. Їй давно так за вісімдесят і донедавна вона жила окремо. Я ж у передмісті столиці із чоловіком оселилась. Колись. тут село було, але приватних будинків нині мало залишилось.
Ото лиш наша вулиця і все, далі новобудови, що нам сонце затуляють.
Маємо ми й сад свій і городик невеликий. За двадцять років на одному місці вже все під себе зробили, лиш підтримуй порядок. Я як на пенсію вийшла тогоріч, так квітами зайнялась.
Вирощую на городі і у квітнику і продаю. Спочатку їздила на ринок столичний, а нині вже покупці самі до мене їдуть по дзвінку.
І ось у наш побут налагоджений увірвалась Ясочка. Руда рогата і бородата. Нагла до безтями а ще швидка і ненажерлива. Оте створіння у перший же день пооб’їдало дерева в саду, а на наступний закусило жоржинами з мого квітника. На вісімсот гривень перекус. та я так не їм.
Мамі моїй як зле стало, то ми її із чоловіком до себе забрали із села. А вона їхати ніби й згодна, але заявила, що без Ясочки оцієї, ну нікуди. Два дні її вмовляли, але зрозуміли, що то є марна справа. зітхнули, порахували що восьмирічній козі не довго ще із нами бути і запхали її у салон. Так і їхала двісті кілометрів на задньому сидінні. Чоловік тиждень машину щоденно на хімчистку возив потім, бо йому все отой запах терпкий у носі був.
Приїхали, а де панну козу припнути аби паслась? Ну звісно ж в саду. Чи так чоловік її прив’язав, чи то така тварина, але вже через дві години вона нам шкоди наробила. Я ледь не плачу. чоловік не знає. чи машину їхати мити. чи сад обрізати. а мама Ясочці горішки дає і посміхається. Я як зрозуміла, що коза мої кеш’ю ото їла, мало свідомість не втратила.
За тиждень уже нам нічого з чоловіком миле не було. Стали ми прямо знамениті. До нас мами діток приводити почали, аби на кізоньку живу подивитись. Не з порожніми руками йдуть, хочуть ще погодувати. То у нас у дворі такий собі контактний зоопарк відкрився, така собі радість. Лиш Ясочка щаслива од того.
Якщо от прямо чесно, то думала я вже усіляке, геть до ветеринара зателефонувала. Вже знала, що як і коли зроблю. придумала казку для мами, аж тут одного ранку мама моя не прокинулась. Дихає. а очі не відкриває. Ми її у стаціонар, ледь урятували.
Три тижні вона балансувала на межі. Мені спеціалісти у білих халатах кажуть як один: “А що хочете – вік”. Але ніхто із них не розумів, що говорив про МАМУ. про мою мамусю. Додому ми її забирали, то нам надії не давали зовсім, казали за тиждень згасне.
А треба вам сказати, що усі ті тижні Ясочка оця на все подвір’я мекала. Сусіди жалілись. а що ми зробим. Вони мені щось казати, а я в сльози. Зрозуміли, що толку ніякого.
І от маму мою привезли. Машина не могла ближче до дверей під’їхати, то довелось кликати сусідів і маму мою до хати на ношах нести. Я бігаю довкола клопочусь. у дім заскочила перша аби показати що і куди, аж ніхто не йде. Вже б мали занести. а нікого немає. Виходжу, а тут картина, хоч стій, хоч ляж: коза та зі своєї загорожі якось вирвалась і до мами. Тиче носом от тим мамі в руку і плаче. Я аж очі протерла, таки плаче.
Два місяці мама вдома, дуже слабка, але вже всі терміни їй призначені спеціалістами пережила. З самого ранку у нас ритуал – веду я козу у хату до мами. Та тварина до неї горнеться, тулиться, а мама аж червоніє із радості, скільки вдячності в очах, аж сльози їй виступають.
І знаєте, як я ту козу рогату, бородату, наглу і ненажерливу тепер полюбила? Тулюсь до неї обіймаю, розповідаю, як у мами день пройшов, що та їла, як себе почуває. А вона все все розуміє, я бачу добре, слухає уважно.
А мама моя сто років проживе, бо щодня їй краще стає. І хай сімейний від здивування руками розводить, а я знаю точно кому дякувати повинна.
Маргарита М.
11,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
