Купець привів до вчителя в науку своїх синів п’яти, семи й дев’яти років, щоб усіх трьох одночасно навчив мудростям життя, бо йому згодом знадобляться помічники в торгівельній справі. – Ви з дружиною підготували дітей до навчання? Що вони вже знають і вміють, щоб я знав, з чого починати з кожним із них? – Коли нам із жінкою було вчити дітей? Головне, одягнути їх і нагодувати, бо нам треба торгувати. Це твоя справа, за яку платитиму тобі гроші

Купець привів до вчителя в науку своїх синів п’яти, семи й дев’яти років, щоб усіх трьох одночасно навчив мудростям життя, бо йому згодом знадобляться помічники в торгівельній справі.

– Ви з дружиною підготували дітей до навчання? Що вони вже знають і вміють, щоб я знав, з чого починати з кожним із них?

– Коли нам із жінкою було вчити дітей? Головне, одягнути їх і нагодувати, бо нам треба торгувати. Це твоя справа, за яку платитиму тобі гроші. Хіба не все одно: вчити одного чи трьох зразу. Найстарший трохи  неуважний, забуває, про що його прошу, навіть розмовляє не дуже добре, тому сусідські діти не хочуть із ним гратися, середнього, навпаки, з вулиці не докличешся, набрався вже від дітвори негарних слів і манер, тільки наймолодший, мамин пестунчик, навчився від дружини казки розповідати й пісні співати.

– Гаразд, я тобі доведу, в чому твоя помилка, – каже мудрець, – зніми з полиці й поклади переді мною ось ті три глечики. Зачерпни горнятком води і наливай в кожен глек. Ти сам побачиш, як діятиме моя наука на кожного твого сина.

Батько слухняно виконував це, не приглядаючись до глечиків. Мудрець сказав йому ще заглянути всередину кожного глека й сказати, що побачив.

– Учителю, перший глечик має тріщину, ось як вода швидко витікає, а другий був невимитий після молока, тож вода каламутна, тільки в третьому чиста вода.

– Тепер уяви, що кожна посудина – це спрагла душа твоєї дитини, яку я маю наповнити джерельною водою знань. Який висновок ти зробив для себе?

– Я нічого не второпав. Я привів до тебе трьох хлопчиків, гарно вдягнених і чисто вмитих моєю дружиною. Тож не можу нікого з них порівняти з тріснутим і невимитим глечиком.

– Своїх синочків ти добре годував і гарно вдягав. Але вони росли, як трава, бо ви лише торгівлю свою пильнували. Тільки найменшенький отримав трохи більше маминої уваги, і тепер ти зможеш довірити його мені. Середній син засвоїв з вулиці стільки недоброго, що доливати в нечисту посудину його душі мою прозору воду істини, не має ніякого сенсу. А пересохла посудина душі твого найстаршого взагалі дала тріщину, і він нічого не сприйматиме, поки не зробиш її цілісною.

– Значить, ти відмовляєшся навчати моїх старших синів, – сумно сказав розчарований купець.

– Зовсім ні. Тепер уважно слухай мене. Твій наймолодший – це чиста посудина його душі, в якому я вливатиму істину життя й необхідні знання. У середнього сина душа забруднена непотрібним і шкідливим. Її треба вимити, очистити, як той глечик, перш ніж наливати чисту воду знання та вміння. І це завдання для вас із дружиною. І з найстаршим більше розмовляйте, терпляче й з любов’ю пояснюйте й просіть повторити. Адже перша і найкраща наука – татова й мамина: слухати уважно, виконувати старанно, мати бажання й ціль у житті.

Наймолодшого сина мудрець зразу взявся навчати. Хлопчик його так уважно слухав, як свою маму, виконував завдання так старанно, ніби про це його просив тато, а від учителя чекав похвали й мріяв бути таким мудрим, як він. За рік навчання учень умів читати й писати, рахувати, додавати й віднімати числа, а, головне, поважати й любити людей.

Середнього сина купець привів через рік. Хлопчик навчився розрізняти добро і зло, дружив із чемними однолітками, прагнув вчитися в мудреця, як молодший брат. Учителю довелося витратити два роки науки, щоб надолужити опущене в ранньому дитинстві.

Найстарший син тільки за три роки наздогнав молодших братів у знаннях і вміннях. Адже найкраще все робити вчасно.

You cannot copy content of this page