fbpx
Історії з життя
Квартира унас і так маленька, двокімнатна, і буквально переповнена мотлохом, який мама з боєм готова відвойовувати, бо ж «спотребиться, а нема»

Мама не дає нічого викидати з дому. Я просто у відчаї!

Квартира і так маленька, двокімнатна, і буквально переповнена мотлохом, який мама з боєм готова відвойовувати, бо ж «спотребиться, а нема».

Цілий мішок різномастних ґудзиків, облуплені сервізи часів союзу на полиці за склом, безліч книг невідомих авторів цих же часів, старе лахміття на ганчірки, шланги від пилососа якого вже немає. Килим на стіні з якого ворс сипиться.

У маленькій кімнаті 14 квадратів стоять три столи, на яких натикані масні серветки, горщики з розсадою, коробочки, баночки, гіпсові собачки з купою сколів.

Про кухню взагалі мовчу, пройти туди можна лише пригнувшись, оминаючи перешкоди. Пластикові відерця від майонезу та оселедцю миються, складаються на шафи, і вже в прямому розумінні сипляться на голову.

У холодильнику банки із варенням, якому сто років, на підвіконні черстві окрайці хліба (курям на дачу). Ще повністю забита мотлохом комора, від підлоги до стелі, що навіть двері не зачинити, і такий самий балкон.

Викинути це мало того, що не дозволяє, так ще й змушує мене за всім цим доглядати, мити, чистити, перекладати з місця на місце.

Якщо я відмовляюся, то мама демонстративно починає поратися з цим сама весь день, а потім скаржиться, що втомилася.

Мої аргументи, що вона займається переливанням з пустого в порожнє, яке ніякого сенсу не має, вона ігнорує і переконана, що я лінива і весь дім на ній.

Мені її дуже шкода, але в мене руки опускаються від цього всього. Хочеться раз і назавжди викинути все, щоб прямо дихати стало простіше, але мама не дає, їй все треба і все ще в нагоді стане.

Як бути? Зараз вона ще молода, боюся, що далі буде гірше. Мамі тільки 48. Звідки у неї ці старечі замашки я не розумію.

You cannot copy content of this page