Лада давно не бачила хрещеницю.
Нарешті її подруга зібралася до неї в гості з донькою. Пожити, на кілька днів. Радості Лади не було меж. Накупила вона подарунків. Софійці – велику коробку з різними ляльками на зразок Барбі, такими бажаними в її дитинстві. Про які вона колись сама мріяла, але мама так і не змогла купити, бракувало грошей. І взагалі вони були рідкісні свого часу. А потім і бажання пропало. Виросла Лада.
“Софійці точно сподобаються” — щиро уявляючи посмішку хрещениці, запаковувала в красиву обгортку.
В її дитинстві було мало іграшок. Пам’ятає собачку з довгими вухами, тримаючись за які, вона стрибала по кімнаті. Дід їй робив з дерева красиві кораблі. Був теслею. Їй дуже подобалися. “Ну подивимося, як Софійка зрадіє”.
Подруга з донечкою приїхали до обіду. Розклали речі і пішли пити чай. На кухні Лада простягнула хрещениці коробочку. Та ахнула і почала розпаковувати, кидаючи шматки паперу на підлогу. Враз її міміка змінилася, як тільки побачила ляльок. Дістала одну і різко кинула в мою сторону.
– Не потрібні мені такі! Такими давно ніхто не грається! Я думала там “ЛОЛ”! – і заплакала.
Лада не знала, як поводитись. Мати заспокоювала Софію і невдоволено поглядала на Ладу.
– Ну ти дивна, заявила вона. Діти з такими не грають.
– Зрозуміло.
Якщо навіть дівчинці не сподобався подарунок, можна було якось тактовно промовчати. Але це йде від матері, мабуть, бо ж і сама не промовчала. Осад неприємний залишився. Бажання щось дарувати в майбутньому, теж пропало.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
