fbpx
Дозвілля
Любі дівчата, жінки, ніколи не починайте подружнє життя з жалості

Чому деяким жінкам так важко поважати чоловіка, довіряти йому, та й загалом бачити Чоловіка у своїй половинці?

Дуже часто причина криється на початку відносин, які закладаються не на рівних ( “Я люблю Тебе і приймаю таким, яким Ти є і Ти робиш так само”), але на почутті жалості. А воно передбачає, що я сильніша, мудріша, практичніша (одним словом, краща) можу подбати про зpаненого попередніми стосунками, невизнаного генія, не дуже пристосованого до життя, але такого романтичного (одним словом, слабшого). Дівчатам часом потрібно відчувати себе необхідними, таким чином вони намагаються “заслужити” любов. Але звідки ж візьметься у таких стосунках повага і довіра до чоловіка, захоплення ним як Героєм…

“Я не можу покластися на нього…”

“Я не маю за що поважати його…”

“Я не відчуваю в ньому сильного чоловіка…”

Так часто чую ці фрази від жінок, які приходять на консультації, бо вже стомились бути відповідальними у сім’ї за все, контролювати все, дбати про все, бути “і бабою, і мужиком”, яка “все може сама”. В якийсь момент жінки стомлюються нести “все на собі” і хочуть перекласти частину відповідальності за сім’ю, дітей чи господарство на чоловіка. Зауважу, що всю цю відповідальність жінки, найчастіше, самі взяли на себе (“я можу швидше… краще… якісніше… безпечніше..”.), не чекаючи, поки чоловік вирішить і щось зробить.

Проте надовго “сили” у жінок не вистачає… І, як я вже писала, вони пробують перекласти частину відповідальності на чоловіка. В цей момент прозріння помічають, що немає на кого перекладати… Прозріння у жінок стосується і власних потреб (вони усвідомлюють, що вже більше не хочуть за все відповідати і все контролювати, просто не мають на це сил), і можливостей чоловіка (на жаль, більшість чоловіків просто не хочуть брати відповідальність на себе, бо вже звикли і так). Чоловіки пробували приймати власні рішення щодо сім’ї бодай на початку подружнього життя, але часто потім вислуховували від жінки, що “це неправильно”, а “це можна було зробити краще… швидше… розумніше…”. І вони врешті-решт вирішували все дуже логічно: “знаєш, як краще – роби сама”. Система оцінювання набридла чоловікам ще у школі і знову чути “погані оцінки” (що для чоловіків звучить як “Ти – невдаха!” – а це cмepть їх чоловічості…) більше просто не хочуть. Тому й не проявляють ініціативи, не приймають рішень, взагалі не “роблять жодних помилок”, а отже вони не винні.

Але причина таких стосунків лежить ще глибше – вона закладається на самому початку стосунків, коли молоді дівчина та хлопець пізнають один одного ще в процесі знaйoмства. Якщо обоє є ще психологічно незрілі, не самодостатні і тому шукають “джерело щастя” в комусь, то й стосунки у них збудуються незрілі. Дівчата дуже часто починають стосунки з ЖАЛОСТІ, їм шкода цього хлопця (бідний, голодний, зpанений попереднім коханням, невизнаний геній…). Причин для жалості є багато, але головна причина таких стосунків це те, що дівчина хоче бути потрібною, навіть необхідною. Вона вважає, що цей хлопець не зможе кинути її, бо не зможе без неї. Таким чином вона намагається “заслужити любов”, не знаючи, що це неможливо…

Материнський інстинкт “працює” в дівчаток з раннього дитинства, тому турбуватися про інших є в їх природі. Турбуючись по-материнськи про хлопця, дівчина закладає від початку неправильні стосунки. Чому хлопці готові підтримувати такі стосунки? Теж незрілі, бояться бути чоловіками в силу різних причин (не прийняті і не схвалені батьком, не відпущені і не сприйняті в якості дорослих чоловіків мамою, не перемогли в конкуренції за “своє місце під сонцем” серед ровесників тощо). Такий хлопець свідомо чи несвідомо шукає дівчину, яка б турбувалась про нього, як мама. Бо мама, хоч керує і сварить, але все ж любить і приймає, тому не вижене і про все подбає.

Я питаю жінок, які незадоволені стосунками з чоловіком, та й самим чоловіком незадоволені, “Чому Ви одружилися саме з ним?”. І, якщо розпитувати глибше, то проявляється саме ЖАЛІСТЬ. Інколи жінки говорять про це відразу, а інколи навіть бояться собі зізнатися в цьому, відчуваючи тут причину сімейних непорозумінь. Адже від самого початку ці дівчина і хлопець не є нарівні, адже почуття жалості означає, що той, хто жаліє є кращим, тому й може жаліти іншого (гіршого, обездоленішого).

Як може жінка потім бачити і відчувати ЧОЛОВІКА в тому хлопцеві, якого вона пожаліла, як може вона довірити йому прийняття рішень, як може не контролювати і не оцінювати кожен його крок? Як вона може поважати його? Може лише любити його як мама… Це вона, пошкодувавши його, взяла відповідальність за чоловіка, а точніше за “першу дитину”, як часто в нас називають чоловіків. Тому в хлопця в такій ситуації є мало шансів дозріти, взяти відповідальність за себе, а потім ще й за дружину і дітей…

Читайте також: Поки всі дивляться на новонароджену дитину, мама нової мами дивиться на свою дочку. Ні її чоловік, ні свекруха, ні сестра не можуть бачити те, що бачить рідна мати

В зворотню сторону жалість теж не працює. Маю на увазі, коли хлопець будує стосунки з дівчиною, шкодуючи її. Ця ситуація трапляється рідше і вона не несе так багато негативних наслідків, як у випадку, коли дівчина шкодує хлопця. Чому? Тому, що , відчувши почуття жалості до дівчини, хлопець або приймає відповідальність за цю дівчину (розуміючи, що саме він їй необхідний), або ж залишає дівчину і всю цю ситуацію в стороні. Набагато частіше трапляється друге. Але, коли все ж таки хлопець вирішує інакше, то тут уже залежить від його зрілості і мудрості – потрібно перерости почуття жалості, побачити в дівчині цілісну особистість і збудувати з нею справжні дружні стосунки.

Подружні стосунки повинні будуватися на почутті любові, а не на інших почуттях чи зaлежностях, і в цьому потрібно бути максимально відвертим із собою та паpтнеpом.

Автор – Лідії Кондратик(соціальний психолог)

За матеріалами – Dc.lviv.ua.

Опублікувати 23 лютого 2019 року

facebook