fbpx

Мала я в носі таку дружбу! То кличе мене подруга, бо не може собі ради дати з чоловіком, то проганяє, бо я на нього наговорюю. Та ти вже, жінко люба, визначся!

Ми з Мартою товаришуємо з університету і скоро буде двадцять років, то я рахую дата визначна і про щось говорить! Вона з чоловіком своїм лиш п’ятнадцять років разом, то як тут можна порівнювати?

І ще-познайомилася вона з чоловіком своїм любим завдяки мені!

У мене батьки мали дачу, то я любила туди з друзями поїхати та відпочити. Ми грошей на гулянки в нічних клубах не дуже й то мали, а тут в магазині скупилися і на автобус то вже купа щастя – сміху, пісень і поєднаних сердець.

Та у мене на тій дачі три пари склалися, що живуть до цих пір разом і до цих пір мені вдячні та з ностальгією згадують ті часи.

То мені якраз і не пощастило. Таке враження, що я своє щастя пороздавала всім їм, а собі залишила чисту дулю. Отак до цих пір і самотня, і ніякого гідного чоловіка не знайду.

А Марта, я вам чесно скажу, вже шукає собі якусь ключку, бо нормальний у неї чоловік.

Але ж ні, прикличе мене та давай всі жалі свої виливати:

– Ганю, нащо я лиш заміж вийшла? Що мені з того заміжжя, коли я у них лиш за одну прибиральницю? Я думала, що то у всіх таке, але ж чого я маю це на собі випробовувати? Чому я маю в ще молодому віці мати до себе таке відношення?

І вона розказала, що на днях прийшла з роботи і не дуже добре себе почувала. Прилягла відпочити і заснула, що й вечерю не приготувала. Прийшов з навчання син, подзвенів каструлями і перекусив бутербродом та засів за ігри. За сином прийшов чоловік і почав бурчати.

– І бурчить і бурчить, жаліється, що його з хлібом-сіллю не зустріли, а тоді приперся в кімнату і на весь голос: «Що ти вилежуєшся, а їсти нічого!». Я спокійно сказала, що недобре почуваюся і він має собі приготувати сам і ще й на мене розрахувати.

І тут Миколу й понесло – що він втомлений, він годувальник, він голова родини і не буде робити жіночу роботу.

Зчинився скандал і Марта йому висказала, що не наміряна й далі його на своїй шиї тягнути, бо за такі гроші, які він приносить, то не варта з ним і жити. Слово поза слово і вони вже кілька днів не говорять, а для розмови Марта мене кличе, щоб, і самій виговоритися, і показати чоловікові, що вона чудово й без нього відпочиває.

Ну, а Микола прийде та бурчить на кухні, а я то все слухаю, бо ж до вітальні чути, як він сам себе жаліє.

А Марта й продовжує, що на неї ще чоловіки заглядаються та компліменти роблять, а її вже й забув, коли й квіти приносив.

– Так, може, він комусь і дарує, – кажу я їй.

– Ти думаєш? Думаєш, що той сухар комусь серенади виспівує?, – питає мене розгублено.

– Та всяке може бути, – кажу я їй, – Десь мусить свою енергію діти.

Отак ми говорили не один день.

Аж тут мене Микола перестріває та й питає, чого це я так зачастила і чого його Марта так до нього прохолодно ставиться.

– А як тут не ставитися, коли у неї на роботі чоловіки компліментами обсипають, а ти жінці хворій і чай заварити не хочеш?

Я в очі все сказала, а він зблід і побіг.

І от я приходжу до Марти, бо мене кличе і сидимо та по десятому колу обговорюємо чи є хто у Миколи, чи він просто такий вже є. Я й не чула, що на кухні стишилося і той підійшов під двері.

А далі як двері розкриє та давай до мене:

– Ти, що Марті у голову вкладаєш? Яка у мене інша жінка? А сама казала, що Марта має іншого кавалера! Ти нас посварити хочеш?

Тут вже Марта круглі очі, а я пояснювати… Та де мене чують!

Як вчепилися з обох боків до мене, що я їх посварити хочу, бо мені заздрісно, що вони отак душа в душу живуть…

Я плюнула і пішла геть! За моє добре серце. То я ще й постраждала! Хіба я щось придумала, окрім того, що вони один про одного говорили?

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page