Галі всі заздрили, а вона, по правді, й сама собі заздрила, адже такий красень на ній женився! І високий Іванко, і плечистий, погляд променистий, а усмішка білосніжна. Не Іванко, а картинка з журналу.
А Галя маленька, тендітна, ніжна і добра. Дивно, але вона була в спеку як прохолода, а в холод, мов жаринка, руки ледь торкалися, але дотик той, аж віддавав в п’яти. Приворожила! Так говорили, але Галинка просто не чула цих слів, як і інших від Іванка.
– Ти моя носатенька.
– Ти моя бліденька.
– Ти моя сіренька.
«Котику сіренький, котику біленький, котку волохатий…» – заглушувала всі на світі слова Галинка колисковою.
У неї синочок Андрійко. Здавалося, вона така тендітна і не винесе це все щастя. Адже Іванко так гордився, що у нього є син!
– Я буду сина виховувати, без отих твоїх ніжностей! Чоловік справжній має рости!
Іванко був певен, що найголовніше для чоловіка, це не дати жінці вилізти на голову.
– Що ти маму цілуєш? Не треба всі ці ніжності розводити! Ти ж чоловік! З ними треба строго, щоб місце своє знали.
Іванко так і робив, його жінка знала, що її місце на кухні, що вона має мовчати, бо чоловік краще знає і з сина не має робити нюню. А ще Іванко приходив пізно додому, або й взагалі не приходив і тоді Галя ще більше блідла. Під очима утворювалися мішки. Ніс ставав все більшим.
– На себе подивися! А тоді говори, з ким та де мені гуляти!, – ставив на місце жінку Іванко.
Малий Андрійко не розумів, чому мама не може встати з ліжка, а тато їй дорікає, що малого сам має вести в садок, а виходжувати він її не буде, бо нема кого. Від цих слів Галина тільки скручувалася в клубок і чекала поки прийде кінець. Нащо чекати, коли ти нікому не потрібен, а Андрійкові буде краще з батьком і новою мамою.
Після садочка хлопчик не захотів з татом гуляти, а одразу прийшов додому. У нього був секрет для мами. Цукерки, був день народження в Василька і всім роздали цукерки. Шоколадні і смоктальні.
Андрійко дуже хотів з’їсти шоколадні, дуже! Знав, що може не втриматися. Тому спочатку з’їв всі смоктальні і біг додому дати мамі шоколадні. Щоб вона з’їла і одразу стала здоровою.
– Мамо, – шепотів їй син, – Це чарівна цукерка, я знаю. Я по дорозі додому побачив дев’ять білих машин і загадав бажання, щоб ця цукерка тебе на ноги поставила. Мамо, вона чарівна і ти маєш її з’їсти і одужати. Щоб ми двоє ходили в садок. А ти мені розказувала про дерева і птахів, щоб ми годували голубів біля фонтану і змагалися. Хто першим дійде по сходинках. Я тобі дам виграти! Ма!
Син говорив і говорив, а Галя плакала!
На наступний день вона зателефонувала матері і бабуся Віра взялася до справи з усім розмахом – наварила смакоти, випрала речі і виставила Іванка за двері, бо сама Галя не могла цього зробити фізично. Іванко йти не хотів, казав, що має право, що він чоловік. Але бабуся Віра чомусь не хотіла мовчати і сказала йому багато слів, від яких Іванко, то блід, то червонів. Головне, що він почув – квартира Галі і тут йому більше не раді, тому хай шукає добру роботу, бо прийдеться платити аліменти на сина.
Іванко не розумів, що відбувається, бо яка достойна робота, коли й на цій Галина з усім справлялася і всього вистачало. Але бабуся закрила перед ним двері. Галі довелося обстригти своє волосся і виявилося, що у неї і високе чоло і сірі великі очі! Їй личила ця стрижка!
Вона поволі, дуже поволі одужувала і минуло багато місяців, коли вона змогла відвести Андрійка в садок.
Як і обіцяв, Андрійко дав їй виграти, бо він справжній чоловік в їхній маленькій сім’ї.
Фото Ярослава Романюка.
