fbpx
Історії з життя
Мама була заклопотана, тому не помічала, куди з серванта ділася святкова синя миска і куди пропадає ковбаса з холодильника

Мікі вони принесли додому вночі і заховали до стодоли, щоб мама не побачила. Далі по черзі бігали його годувати та ніжити, адже такого маленького пузатого цуценяти гріх було не погладити. Мама була заклопотана, тому не помічала, куди з серванта ділася святкова синя миска і куди пропадає ковбаса з холодильника.

– Іване, ти дивися, що ковбаси в магазині нема, а ти береш без ощадку!, – говорила батькові, адже саме йому купувалася та ковбаса, а він вже по доброті душевній ділив на всіх.

– Та я сам не брав, що ти причепилася!, – огризався і пильно дивився на дітей батько.

Викрити злочин було дуже просто, адже діти одразу ж побігли в стодолу і там їх застав тато:

– То от хто їсть мою ковбасу?, – свердлив очима дітей.

Далі підтягнулася мама і не знати, що її роздратувало більше – чергове цуценя чи її святкова тарілка замість собачої миски.

– Ах ви ж шибеники! Та я вам… Та ви мені…, – вона довго дітей шпетила, а далі наказала нести пса туди, звідки взяли.

Рев стояв на оборі несамовитий, старий Тузік теж гавкав, а цуцик скавулів.

– Марто, та що ти клопіт робиш – зараз пів села збіжиться, – говорив тато, – Куди його нести, як він вже прикормлений?

Відтоді мама Мікі не любила і вважала зайдою. Вона й до нього часу не мала, але, коли плутався під ногами, то добряче сварила.

Діти росли і вже й дім покинули, а Мікі лишався таким же кудлатим малим песиком. Тепер він був єдиним псом на оборі, але гавкоту від нього ніхто не чув.

– Та не бійся, Орисю, ходи. Та який пес? Вкусить? Та ти що? Хіба під ноги підскочить та лизати буде, – попихала Мікі ногою, – Вже іншого пса не заводитиму, краще кота – більше користі, а то лиш впхається в гнізда та яйці краде.

Але одного вечора Мікі вив просто несамовито і так голосно гавкав, що сусіди прибігли на подвір’я і дуже вчасно: Марина лежала в хаті на підлозі і майже не дихала. Люди викликали швидку і її вдалося врятувати.

– Iнфаркти тепер помолодшали, – стенули плечима в лікарні, – Добре, що вчасно привезли.

Марину вдома чекали чоловік та діти, всі страшенно раділи, що з нею все буде добре і вони обговорювали, що пса треба буде забрати і все, що її нервує.

– Дід Володя візьме, – порадилися між собою.

Перші дні Марина тішилася дому та рідним, а коли виходила на подвір’я, то щось їй муляло, а що не знала. Нарешті, завчено сказала доньці:

– Винеси щось Мікі їсти…

– Мамо, Мікі дід Володя забрав.

– Чого?

– Ну тобі ж не можна нервуватися, а ти його ніколи не любила…

– Та я зараз нервуюся – вже мені пса привели.

Мікі з усіх ніг біг додому, Марта сиділа на лавочці і вперше не злилася, що той скаче коло неї і намагається лизнути в ніс.

– Як ти вив, малий, як вив… Я все чула… Ти мій улюблений пес…

Добре, що тепер можна купити будь-яку ковбасу в будь-якому магазині, Марта купує шматок та завжди ділиться з Мікі, навіть частіше, ніж з чоловіком.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page