Мама мене із Італії до себе викликала, сказала, що вже не може сама себе обійти. Я ж і поїхала туди аби тільки їй допомогти життя покращити, тож прилетіла майже одразу. Вісім років я біля неї була а потім вона сказала, що хоче зі мною серйозно поговорити.
Вісім років тому я повернулась із заробітків в Італії, аби допомогти своїй мамі. Вона ще змолоду ніколи хорошим здоров’ям похвалитись не могла, а вже на схилі літ і зовсім їй важко стало.
Я на заробітки їхала лиш заради того, аби мати змогу оплатити усі ті санаторії і процедури, які могли б її стан покращити. Мама спочатку трималась. але роки своє брали невблаганно. одного дня вона зателефонувала і попросила мене приїхати. Сестра моя менша, саме мамою вдруге стала, вона не могла мамі допомагати, чужу людину у своєму домі мама бачити не хотіла, тож лишалась тільки я.
Тоді мені було 25 і вісім років я пробула коло мами своєї. На роботу піти не могла, добре, що коло хати нашої є три сотки землі, вирощувала помідори і квіти, ото і вся розрада. Жили ми на мамину пенсію.
І ось, нещодавно мама сказала що у неї до мене дуже серйозна розмова. Я собі і не туди, ну яка може бути прямо аж серйозність між людьми, що 24 години у одній хаті знаходяться. Все говорено обговорено, що там нового бути може.
А новина у мами була, та неабияка.
— Ніночко, я хочу щоби ти знала, ми із сестрою твоєю будемо дім цей продавати. Надійка з чоловіком розлучається, у неї троє дітей. Ми про все дізнались, за отримані кошти ми придбаємо трикімнатну квартиру. Місця стане і мені і Надійці із дітьми. Одразу скажу,що я не хочу аби після того як мене не стане між сестрами були непорозуміння. Квартиру я на Надійку оформлюю. У неї доля не склалась, сама із трьома дітьми їй важко дуже. А ти молода і здорова, заробиш швидко на житло, ти ж уже в Італії за свою.
Я стала мов водою злита. Для мене то було повною несподіванкою. Не те щоб мені цей дім у місті потрібен був, але я тут виросла, це наша хата, а тут продаж. А потім мене накрило розуміння ситуації. Вони вже все вирішили. Ні мене, ні моїх думок, чи якихось потреб до уваги ніхто не брав. Вони вже все розпланували тихцем і без моєї участі.
Того ж дня я зібрала найнеобхідніше і пішла жити до подруги. Уже наступного дня отримала гроші від дівча з Італії з якими колись разом жили на квартирі. Вони мене виручили, позичили певну суму на дорогу і сказали, що на перший час я зможу у них зупинитись.
Звісно ж сестра про це дізналась і почала просити не поспішати. Вона плачеться, каже, що не зможе сама із трьома дітками і мамою не здоровою.
А я тепер не знаю, як мені бути. Їхати, чи й справді залишитись. адже не гоже залишати маму одну?
Порадьте, як мені вчинити так, аби потім не шкодувати усе життя?
04,09,2023
Головна картинка ілюстративна.