Вам буває холодно на душі? Наче вся сирість з знадвору залізла вам за комір і навіть не знаєш, що робити. В такі дні я теж не знаю, як зігрітися, бо ніхто мене не гріє. Тому підкручую батареї, залізаю в теплі шкарпетки, одягаю махровий халат і запарюю чай.
Багато в моєму житті таких холодних днів.
Перший я пам’ятаю дуже добре.
Мені було вісімнадцять і Степан вернувся з служби, він кликав мене гуляти, а я ніяк не могла піти. У мене вискочив прищ. Що я тільки не робила, що не мастила, але він лиш яснів сильніше. Я відмовилася йти, а Степан пішов з Іриною. Далі вже мав женитися, бо вона чекала від нього дитину.
Він і досі з нею живе, є діти і квартира, інколи каже:
– Ти ж мені відмовила…
Я лиш важко зітхаю і підкручую батареї…
Не скажу, що я дуже переживала, але, коли й тридцять минуло, а в Ірини все добре, вона сяє від того, що має діти, то й задумуєшся, а чи вона не забрала твою долю?
Далі вже мама не вгавала і треба було вийти заміж за того, хто брав. Не поганий був Петро, але якось не полюбила я його, як він не старався.
Жили та й жили, чомусь дітей не було, а далі він пішов. Не захотів тільки любити, а захотів аби й його любили. Я бажаю йому щастя, взагалі не треба було виходити, бо «треба», виходити заміж треба тоді, коли «хочу».
І вже мені сорок три, а все нема того, хто хоче зі мною разом прожити життя, хоч і запевняють, що ладні на все, але як до діла…
Я навчилася таких перевіряти і це дуже просто зробити. Наприклад, я запрошую на вечерю і як тільки кавалер вже на порозі, то я прошу піти і купити хліб, бо я забігалася і забула.
Одні приходять з такими обличчями, наче мені мамонта принесли. Дехто каже, що мені треба їсти все без хліба, хтось каже, щоб я сама пішла, а він не знає тут магазинів. Дехто чекає, поки я дам гроші на хліб. Ще ніхто не зателефонував з питанням:
– Може, ще щось треба, поки я в магазині?
Тому я одразу й випроваджую.
– Я з самого ранку готую, два дні прибираю все до блиску, від квартири до себе. А ти хліб не можеш купити? Нащо мені такий здався?
Мама мною невдоволена, каже, що я так доперевіряюся до сивого волосся.
– Мамо, а нащо мені потім з таким жити, що не підтримає, не допоможе?
– А, може, вони й тебе перевіряють?
– Та що мене перевіряти? Я абсолютно чесна і відкрита: я гарна господиня, вірна, добра і чекаю такого ж від чоловіка. Хочу піклуватися про нього, про наших дітей, думати про вечерю і як вибрати хорошу школу…
Невже я так багато очікую від чоловіків і ніхто не здатен пройти таку перевірку? Як думаєте?
Автор Ксеня Ропота
