fbpx

Мама приїхала на місце останнього бою сина на Чернігівщині, щоб підняти прапор та встановити хрест

Звичайнісіньке село Количівці стало місцем несамовитого бою між окупантами та українськими захисниками. Місцеві жителі згадують, що бої були кілька днів, але того, коли й поліг Сашко Мудренко, вони думали, що з погребів не вийдуть.

“Це був найстрашніший бій 7 березня, ми думали що з льоху вже живі не вийдемо, хата падала на голову і все тряслося, а потім 9-те, 10-те і 11-те, це такі надважкі бої були”, – пригадує місцеві жителька Тетяна Шевченко.

Вона й виклала в Фейсбуці пост з світлинами руйнування села. Так їх знайшла Ірина.

Це було 9 березня, Олександр сидів на броні, коли просвистіла ворожа міна. Він прикрив собою побратима.
Мамі важко щось розповідати про свою дитину – кожне слово душать сльози.

Вона тримає портрет сина, який прикріплять до пам’ятного хреста і каже, що з його характером ніколи б не подумала, що йому сподобається в війську.

“Йому було 23 роки, він був дуже спокійною і тихою дитиною. Він у 2020 році у вересні надумав заключити контракт з 58-ю бригадою у місті Конотоп. Він був на контракті, йому дуже подобалося, по закінченню контракту він хотів знову продовжувати службу”, – каже Ірина Мудренко.

Офіцерка служби зав’язків з громадськістю ОК “Північ” Світлана Халімоненко каже, що хлопця нагороджено орденом за мужність.

“Собою прикрив піхотинця, який стояв біля танку. І тим самим він врятував життя своєму побратимові. Олександр був нагороджений орденом за мужність третього ступеня, на жаль, посмертно”.

Командир роти окремого стрілецького батальйону з позивним “Афганець” каже, що не знати чим би все закінчилося, якби вони не втримали позицій, шкода, що з такого пекла вертаються не всі.

“Хлопці стояли зі сторони Чернігова в населеному пункті, а ми зайшли з флангу і з тилу в кінці села. Я бачив, як вівся бій: хлопці зустріли їх в лобову і розстрілювали цю бронетехніку окупантів у лоб, ми їм допомагали з флангу добивати ці танки. З пекла, на жаль, не завжди повертаються живими. В той день не повернуся і Сашко з цього пекла. Ми захищали разом із Сашком напрямок на Чернігів, захищали село Количівку, і хто його знає, якби ми не втримали ці позиції, чим би це все закінчилось”.

Мама Сашка поховала вдома, у Радомишлі, а тут, біля зруйнованого продовольчого магазину стоятиме хрест і меморіальна дошка.

Вона мріє про одне – вигнати окупантів.

Фото: колаж.

09/13/2022

You cannot copy content of this page