Звичайнісіньке село Количівці стало місцем несамовитого бою між окупантами та українськими захисниками. Місцеві жителі згадують, що бої були кілька днів, але того, коли й поліг Сашко Мудренко, вони думали, що з погребів не вийдуть.
“Це був найстрашніший бій 7 березня, ми думали що з льоху вже живі не вийдемо, хата падала на голову і все тряслося, а потім 9-те, 10-те і 11-те, це такі надважкі бої були”, – пригадує місцеві жителька Тетяна Шевченко.
Вона й виклала в Фейсбуці пост з світлинами руйнування села. Так їх знайшла Ірина.
Це було 9 березня, Олександр сидів на броні, коли просвистіла ворожа міна. Він прикрив собою побратима.
Мамі важко щось розповідати про свою дитину – кожне слово душать сльози.
Вона тримає портрет сина, який прикріплять до пам’ятного хреста і каже, що з його характером ніколи б не подумала, що йому сподобається в війську.
“Йому було 23 роки, він був дуже спокійною і тихою дитиною. Він у 2020 році у вересні надумав заключити контракт з 58-ю бригадою у місті Конотоп. Він був на контракті, йому дуже подобалося, по закінченню контракту він хотів знову продовжувати службу”, – каже Ірина Мудренко.
Офіцерка служби зав’язків з громадськістю ОК “Північ” Світлана Халімоненко каже, що хлопця нагороджено орденом за мужність.
“Собою прикрив піхотинця, який стояв біля танку. І тим самим він врятував життя своєму побратимові. Олександр був нагороджений орденом за мужність третього ступеня, на жаль, посмертно”.
Командир роти окремого стрілецького батальйону з позивним “Афганець” каже, що не знати чим би все закінчилося, якби вони не втримали позицій, шкода, що з такого пекла вертаються не всі.
“Хлопці стояли зі сторони Чернігова в населеному пункті, а ми зайшли з флангу і з тилу в кінці села. Я бачив, як вівся бій: хлопці зустріли їх в лобову і розстрілювали цю бронетехніку окупантів у лоб, ми їм допомагали з флангу добивати ці танки. З пекла, на жаль, не завжди повертаються живими. В той день не повернуся і Сашко з цього пекла. Ми захищали разом із Сашком напрямок на Чернігів, захищали село Количівку, і хто його знає, якби ми не втримали ці позиції, чим би це все закінчилось”.
Мама Сашка поховала вдома, у Радомишлі, а тут, біля зруйнованого продовольчого магазину стоятиме хрест і меморіальна дошка.
Вона мріє про одне – вигнати окупантів.
Фото: колаж.
09/13/2022
