Мама сама просила аби ми продали квартиру із чоловіком і переїхали до них у передмістя. Говорила, що у них дім величезний, краще на ті гроші у ньому зробити ремонт і жити нормально, а не пробувати розминутись у кімнаті на десять квадратів п’ятьом.

Нам і справді вже не сила було так жити, тому ми прийняли мамину пропозицію радо.

Ми з чоловіком одружились вісім років тому. Ніколи не байдикували, працювали обоє і досить таки гарно заробляли. Зуміли придбати собі у новобудові квартиру студію. Без кредитів і допомоги батьків – самі заробили.

Ми не планували з Євгенієм великої родини. Обоє саме займались кар’єрою і саморозвитком. Мріяли про подорожі, розглядали пропозиції роботи за кордоном.

Коротше, наше життя і плани були далекі від того, що сталось.

Читайте також: До Німеччини я виїхала не від доброго життя ще у березні минулого року. Під час евакуації я познайомилась із такою ж мамою, як і я. Ми й досі разом на чужині: дружимо, підтримуємо і виручаємо одна одну. А нещодавно моя мама зателефонувала. Звично запитала, як у мене справи а потім поставила мене перед фактом – невістка із дітьми до мене їдуть. Я повинна зустріти і в усьому допомогти

Коли мені зле стало одного ранку, я все списала на вчорашні суші. ну справді, приклалась до них, ніби ніколи й не бачила. А імбир, так їла руками. Чоловік сміявся – зле стане, подумалось, що таки так. Але оті ранкові обійми із білим другом стали регулярними. Запах колись улюбленого парфюму мого чоловіка викликав огиду, а сало старе несказанну радість. Чоловік придбав тест, а той видав чіткі дві смужки. Ми ошелешено перезирнулись. Такого ми точно не планували.

Але справжнє випробування нас очікувало попереду. Коли я на огляд пішла із надією, що то здалось, можливо збій якийсь, спеціаліст довго вдивляючись у монітор щось бубонів собі під ніс, потім покликав ще одного професора і зрештою із широкими посмішками ті повідомили нас що ми очікуємо на трійню – чітко видно.

От так наші дівчатка перевернули наше життя із ніг на голову. Через рік наша маленька квартирка стала схожою на рукавичку – місця для нас усіх і речей явно не вистачало. Про те, аби житло орендувати і мови не було. Зрештою, чоловік працював поки один, а нас у нього було четверо.

Саме тоді моя мама і запропонувала переїхати до них із татом у передмістя. У батьків був великий будинок на два поверхи, користувались вони лиш першим. Своє подвір’я, садок пору і досить хороша школа стали ще одним величезним і вагомим аргументом на користь маминої ідеї.

Наша квартирка продалась, а ми переїхали в оселю батьків. звісно, дім ремонту потребував і ми його одразу розпочали. Коштів не шкодували, адже розуміли, що нашим дівчаткам тут рости і жити. Матеріали обирали ороші, вони повинні були витримати дорослішання трьох непосид.

У домі батьків ми п’ятий рік живемо і нині ясно бачимо із чоловіком, що скоро нас звідси попросять. Мама і тато дуже за цей час здали і змінились. Їх усе більше почав дратувати гамір і тупотіння дитячих ніжок у домі. Все частіше вони переходять на підвищені тони у спілкуванні, просять слідкувати за малими.

Діти непосидючі, я працюю і чоловік теж, ми обоє аби заробляти повинні не менше вісьми годин проводити перед комп’ютером. Звісно, встежити за малими можемо не завжди. Ось, учора ситуація – Валерія із Ритою вирішили влаштувати лялькам квітковий бал. Доки Ніка з бабусею ліпила вареники, ті обскубли усі квітки у мами на квітнику і встелили ними свою кімнату. Мама як побачила, так ми мусили швидку викликати.

До того вони вирізали одежку з бабусиних і мамин суконь, а раніше – обмалювали фотографії у старому альбомі моїх батьків.

Я згодна, що так бути не повинно і що за дітьми ми повинні слідкувати і виховувати, але чисто фізично нас не вистачає на все. Тут, або ми гроші заробляємо, аби було за що їсти, тата на ноги ставити і дітей одягати, або ходимо за дітьми нашими. Золотої серединки, нажаль, не існує.

Мама все частіше почала говорити про те, що вони із татом мріють про квартиру і що дім став для них завеликим. Говорить, що напевне доведеться дім продавати, просить нас підшукати собі якісь варіанти житла. Я розумію, чого вона так говорить і на що натякає, але роблю вигляд, що уявлення не маю, про що мова йде.

Іти нам нікуди, та й ні за що. наша квартира давно продана, якщо тато із мамою і справді дім продадуть, то розділять гроші на три купки: собі мені і брату. Нам стане хіба на однокімнатну малогабаритну квартирку.

Ми розгублені. Просто не знаємо, як бути і що робити далі.

Хіба батьки не розуміють, що чинять по відношенню до нас дуже несправедливо? Як можна виставляти на двір рідних онуків?

01,08,2023

Головна картинка ілюстративна.