fbpx

Мама все своє здоров’я і статки поклала на родину мого брата, а на схилі літ вирішила, що доглядати її маю я

Брат мій молодший за мене на десять років і був маминою та татовою втіхою і все вони робили для нього, а про мене було таке ставлення, що я дівчинка і мені головне заміж вийти і все буде добре. А от Дмитро має професію здобути, вони мають йому в усьому допомогти і підтримати.

Не знаю чи через це чи ні, але Дмитро виявився не дуже добрим сім’янином. Він одружився в сусіднє село і там жив у приймах, але геть не цікавився господаркою, а тільки гульками. Дружина його терпіла, та й куди було діватися, коли в селі потрібні робочі руки, а Дмитро після гульок все одно бере косу та йде косити, дров наколе і худобу обійде.

Отак Оксана з Дмитром і жила: той загуляє, вона погрозиться до матері спровадити, далі прощає. У них двоє діток, донька і син і вже стали діти на порі, то Оксана й сказала, щоб син її, Микола, йшов до моєї матері жити.

Мама ж моя жила сама, бо батька раптово не стало і ще була доволі молодою жінкою, от мені теж зараз шістдесят і я зовсім тієї старості не чую. Так от, прийшов до неї онук і каже:

– Бабусю, перепишіть на мене хату і йдіть жити до батька та мами.

Мама впиралася і питала мене, що робити.

– Мамо, не вступайтеся зі своєї хати! Як молоді захочуть з вами жити, то ваша ласка, а не їхня.

Але мама після розмови з Дмитром склала дарчу на онука.

Дмитро сам не здогадався б таке говорити, а все Оксана його напоумила, мовляв, нічого не станеться як свекруха з ними житиме та по господарці їм допомагатиме.

Наче все вже добре, живе мама з любим сином та в усьому їм допомагає. Поки була в силі, то Оксана їй слова не сказала, а як почали то ноги, то спина крутити, то вже й Оксана рота відкрила:

– Та що з вашою родиною таке, як один горло не намочить, то друга робити не хоче, а лише лежати та охкати.

А далі ще не кінець – почав Микола гульбанити, як батько і швидко молода дружина від нього пішла, але й це його не спинило. Почав в місті грати і так в борги вліз, що прийшлося мамину хату йому продати і вернутися до матері жити.

Я Оксану розумію, бо мати в хаті двох чоловіків, які тільки й чекають, де б гульнути, доньку, яка на виданні і матір мою, яка вже здоров’я не має – то не дивно, що вона не витримала і сказала моїй мамі аби та йшла жити до мене:

– Ви як мені зляжете на руки, то я взагалі не витримаю. Йдіть з моєї хати своїми ногами до доньки і хай вона вас глядить, бо я вже не маю сили.

Мати до мене телефонує та жаліється на це все, що не має вона спокою, а вона нічого не хоче, як лиш провести тихий вечір вдома, щоб телевізор не горлав і музику голосно не включали.

Я все розумію, але нехай я буду меркантильною, але за все моє життя батьки мені не дали копійки. Весілля справили і все життя мені тим дорікали, мовляв, ти нас в такі витрати ввела.

А туn синові все, його дітям все, пенсію там лишала, хату віддала, а до мене на старості йти.

В мене донька живе з чоловіком і має дитину, також ми з чоловіком і маму куди? В брата хата набагато більша, там у кожного по кімнаті буде, то хай там і живе, біля любого сина, а у мене нарешті все спокійно, всі притерлися характерами і звикли один до одного і нате вам маму. Не хочу я вже того клопоту. Чи я не права?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page