Мама з такою надією дивилася на мене, чекала, коли я скажу заповітні слова і я не змогла сказати правду.

– Так, мамо, тато дав тобі гроші…

– От бачиш, доню, тато завжди про нас піклувався…

Ось так почалася моя історія заробітків, адже тато не дав ніяких грошей мамі на лікування, а я мусила віддавати борги. Добре, що вона цього не бачила і так і відійшла з вірою в ідеального чоловіка.

Звичайна ми собі була родина: тато, мама і дві доньки. Тато нас не дуже жалував, бо хотів хлопця.

– Та на вас грошей не доробишся! Я зранку до ночі на роботі, а ви що?

Мама палко підтримувала тата і варто було нам зіпсувати якусь річ чи щось загубити, вирости з одежі, як вона одразу ж починала:

– Тато на вас працює, та скільки можна, коли ви вже почнете цінувати його працю.

Вже пізніше я задумувалася, чого тато так багато працюючи, так мало заробляє. Таємниця відкрилася дуже швидко – у нього була інша жінка, яка привела йому на світ сина. Думаю,що й не одна вона у нього була, просто ця вирішила питання руба.

Батько йшов від нас гордо, а мама віддано дивилася йому вслід.

– Дівчатка, тато нам буде допомагати, він все зробить заради нас.

Він і справді казав, що він чоловік і він здатен забезпечити всіх своїх рідних і любих…

Ми якраз були у випускних класах, хотілося й гарного плаття на випускний і грошей, щоб погуляти, а звідки їх взяти? Та й куди поступати, коли грошей нема. Пішли у місцеве училище і так біля мами чотири роки й пробули.

Тепер я думаю, що то було й на краще, бо вона не мала часу думати. Чого батько пішов і не присилає ніяких грошей. А далі виявилося, що батько їй казав, що дає гроші нам.

– Дівчата, ви трохи й мені гроші давайте, ті, що вам батько дає.

– Які гроші, мамо?, – хором ми з сестрою спитали.

– Не смійте мене оманювати! Батько гроші дає, а вони он що роблять, грають переді мною!

Ми й одружилися і мама залишилася сама, інколи приходила бавитися з онуками, мала якісь свої справи, я не дуже в її життя вникала, бо ж своє закрутило.

Коли мамі було шістдесят, то ми дізналися, що треба дуже велику суму грошей, щоб був якийсь шанс на одужання.

Звідки ми могли взяти, якщо у самих оренда і зарплата, діти в школі. Довго ми з сестрою радилися і вирішили, що продамо мамину квартиру, а там маму забиратимемо на рік кожна до себе.

Так і зробили, але грошей все одно не вистачало. Вирішили ми піти до батька.

– Що? Які гроші, я вам залишив квартиру і годував вас, то я ще маю дати Ліді гроші? Вона вже своє відбула, а я маю дітей на ноги ставити.

Для мене то була прогнозована відповідь. Але ж не для мами.

Вона була певна, що батько дасть їй гроші.

– Він так мені й казав, коли йшов – я тебе в біді ніколи не покину, розраховуй на мене.

Ми тоді з сестрою взяли кредитів і так розпочали лікування. Мама протрималася рік і так і не дізналася, що чоловік, якого вона все життя захищала, через якого ми не раз були лаяні, він її давно покинув і не згадував більше.

Прийшлося мені поїхати на заробітки аби віддати борги, далі сестра до мене перебралася, щоб разом давати собі раду в чужій країні. Працюємо позмінно в одній родині, робота не важка, є де жити і що їсти. Життя продовжується і ми не раз кажемо, що добре, що ми є одна у одної, хоч між близнючками завжди є міцний зв’язок, але ми не просто однаково виглядаємо, а добре, що однаково думаємо, є опорою один для одного.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page