– Так, мамо, тато дав тобі гроші…
– От бачиш, доню, тато завжди про нас піклувався…
Ось так почалася моя історія заробітків, адже тато не дав ніяких грошей мамі на лікування, а я мусила віддавати борги. Добре, що вона цього не бачила і так і відійшла з вірою в ідеального чоловіка.
Звичайна ми собі була родина: тато, мама і дві доньки. Тато нас не дуже жалував, бо хотів хлопця.
– Та на вас грошей не доробишся! Я зранку до ночі на роботі, а ви що?
Мама палко підтримувала тата і варто було нам зіпсувати якусь річ чи щось загубити, вирости з одежі, як вона одразу ж починала:
– Тато на вас працює, та скільки можна, коли ви вже почнете цінувати його працю.
Вже пізніше я задумувалася, чого тато так багато працюючи, так мало заробляє. Таємниця відкрилася дуже швидко – у нього була інша жінка, яка привела йому на світ сина. Думаю,що й не одна вона у нього була, просто ця вирішила питання руба.
Батько йшов від нас гордо, а мама віддано дивилася йому вслід.
– Дівчатка, тато нам буде допомагати, він все зробить заради нас.
Він і справді казав, що він чоловік і він здатен забезпечити всіх своїх рідних і любих…
Ми якраз були у випускних класах, хотілося й гарного плаття на випускний і грошей, щоб погуляти, а звідки їх взяти? Та й куди поступати, коли грошей нема. Пішли у місцеве училище і так біля мами чотири роки й пробули.
Тепер я думаю, що то було й на краще, бо вона не мала часу думати. Чого батько пішов і не присилає ніяких грошей. А далі виявилося, що батько їй казав, що дає гроші нам.
– Дівчата, ви трохи й мені гроші давайте, ті, що вам батько дає.
– Які гроші, мамо?, – хором ми з сестрою спитали.
– Не смійте мене оманювати! Батько гроші дає, а вони он що роблять, грають переді мною!
Ми й одружилися і мама залишилася сама, інколи приходила бавитися з онуками, мала якісь свої справи, я не дуже в її життя вникала, бо ж своє закрутило.
Коли мамі було шістдесят, то ми дізналися, що треба дуже велику суму грошей, щоб був якийсь шанс на одужання.
Звідки ми могли взяти, якщо у самих оренда і зарплата, діти в школі. Довго ми з сестрою радилися і вирішили, що продамо мамину квартиру, а там маму забиратимемо на рік кожна до себе.
Так і зробили, але грошей все одно не вистачало. Вирішили ми піти до батька.
– Що? Які гроші, я вам залишив квартиру і годував вас, то я ще маю дати Ліді гроші? Вона вже своє відбула, а я маю дітей на ноги ставити.
Для мене то була прогнозована відповідь. Але ж не для мами.
Вона була певна, що батько дасть їй гроші.
– Він так мені й казав, коли йшов – я тебе в біді ніколи не покину, розраховуй на мене.
Ми тоді з сестрою взяли кредитів і так розпочали лікування. Мама протрималася рік і так і не дізналася, що чоловік, якого вона все життя захищала, через якого ми не раз були лаяні, він її давно покинув і не згадував більше.
Прийшлося мені поїхати на заробітки аби віддати борги, далі сестра до мене перебралася, щоб разом давати собі раду в чужій країні. Працюємо позмінно в одній родині, робота не важка, є де жити і що їсти. Життя продовжується і ми не раз кажемо, що добре, що ми є одна у одної, хоч між близнючками завжди є міцний зв’язок, але ми не просто однаково виглядаємо, а добре, що однаково думаємо, є опорою один для одного.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота