fbpx

Мамо, ти де? А нічого, що ми до тебе приїхали? – роздратовано кинула донька

Світлана Миколаївна почувала себе не просто стомленою, а повністю знесиленою. А де їм взятися, силі? П’ять днів на тиждень вона працює, а на вихідних приїжджають то син, то донька, іноді разом. Буває, що гостюють сім’ями, а буває, що залишать онуків та їдуть до вечора неділі чи ранку понеділка. Усіх треба напоїти, нагодувати, за всіма прибрати. Хіба це відпочинок?

Світлана Миколаївна розуміла, що сама розбалувала дітей. Якось спробувала сказати, що їй теж потрібен відпочинок, адже їй вже 48. То у відповідь почула:

— Мамо, знаєш, як ми втомлюємось? Ти прийшла з роботи і відпочиваєш, а в нас, окрім роботи, секції, гуртки, басейн. На вихідних хочеться відпочити.

Все сталося з волі випадку. Колега, яка веде активний спосіб життя на найближчі вихідні, запланувала поїздку і вже купила путівку, але занедужала її 78-річна мати.

— Світлано, не хочеш поїхати замість мене? Путівка не іменна, вже оплачена. Гроші можеш віддати згодом, коли матимеш можливість.

Світлана Миколаївна засумнівалася.

— Я, мабуть, не зможу. Як завжди приїдуть діти, привезуть онуків. Як я поїду?

— Простіше простого! Вони ж приїдуть до тебе в суботу і, як завжди, без дзвінка?

— Ну так.

— Приїдуть, поцілують замок та поїдуть. Ти ж поїдеш у п’ятницю ввечері і в понеділок рано-вранці повернешся.

Світлана Миколаївна подумала, що це її шанс відпочити вперше за останніх кілька років і погодилася.

На 11:30 заплановано двогодинну поїздку на екскурсію. Світлана Миколаївна почала збиратися, коли їй зателефонувала донька.

— Мамо, ти де?

— У (вона назвала місце, де знаходиться), збираюся на екскурсію.

— А нічого, що ми до тебе приїхали? – роздратовано кинула донька.

Світлана Миколаївна вперше відчула гнів від такого тону та відповіла так само:

— А нічого, що в мене сьогодні вихідний і я маю право розпоряджатися ним так, як я вважаю за потрібне?

— Могла б зателефонувати та попередити!

— Та що ти говориш? Доню, а коли ти востаннє цікавилася моїми планами? Ти хоч раз подзвонила, запитала, чи можна приїхати до мене на вихідних? Чи я хочу сидіти з онуками?

— Ти ж бабуся.

— І що? До речі, коли ти востаннє відвідувала бабусю? Рік чи два тому? А я їжджу до неї двічі на тиждень і не для того, щоб відпочити, а щоб допомогти.

— То ж бабуся зараз живе у місті. Навіщо їй допомагати?

Світлана Миколаївна подивилася на годинник і вирішила більше нічого не пояснювати.

— У мене за десять хвилин екскурсія, часу на розмови немає. Скажу тільки одне: відтепер приїжджатимете до мене у гості лише за попередньою домовленістю і якщо я вважатиму за потрібне і можливе. У вас свої клопоти, у мене свої.

Світлана Миколаївна кинула слухавку і зітхнула з полегшенням:

— Нарешті я це зробила!

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page