Донька каже, що я вплинула на її характер і саме тому у неї таке відношення до життя. Я тільки ротом хапала повітря, бо я, виявляється, для своєї доньки не авторитет і вона все життя мріяла аби ніколи такою не стати.
– Мамо, я собі сказала, що ніколи такою не стану, як ти.
– Доню, але я все життя про тебе піклувалася, невже я не заслужила подяки?
– Та я тобі дякую, але я не хочу чути від тебе повчань, що я живу не так.
Я ж хочу для неї краще, бо хіба це діло жити з чоловіком і те й робити, що в телефоні сидіти та хизуватися обновками?
Вона переконана, що вона чоловіка надихає на звершення і справжня жінка так і має робити. Що вона стимулює чоловіка ставати кращим, більше працювати та більше витрачати на свою дружину, а вона просто дуже гарна муза, чи як то назвати.
Я стільки грошей витратила на її навчання, а вона просто сидить в хаті, малюється перед іншими користувачами, крутиться в одязі і ще й інших дівчат вчить того що так треба робити.
– Подивіться, що я маю і спитайте себе чи ви маєте таке саме, працюючи на роботі по вісім годин, далі ще стоїте біля плити і ще вночі встаєте до дітей, поки ваш чоловік просто спить.
Я ж її так не виховувала. Я практично її не виховувала, бо як виїхала в тридцять до Італії, так і досі там працюю, бо вже хочу мати італійську пенсію.
Я сюди передавала купу грошей, будинок вибудувала, квартири дві купила, машину, освіту доньці дала і далі їй гроші даю.
За ці роки чоловік від мене пішов, але я не шкодую. Я сама з усім справлялася і мене не треба було надихати, бо я й так знала, що не маю на кого опертися. Адже це чоловік мене на заробітки виправив.
Так, саме він, набрав позик, що його вже й за кордон не відпускали, а віддавати треба було, от він мені й каже:
– Ти ж бачиш, що треба віддати, ти їдь а я за донькою подивлюся.
І я поїхала, набридло, коли біля під’їзду на тебе чатують чи неждані гості в хаті.
Отак я й борги його віддала, а далі думала, що хочу дачу, щоб разом віку доживати там, але якраз в процесі заробляння на неї чоловік і пішов.
Я спочатку дуже переживала, а потім прийшла думка – а як він за старе візьметься, тоді все моє нажите піде за ним? І аж зітхнула з полегкістю і цілком щаслива ці останні роки, маю кавалера, але нічого серйозного, я й не хочу, мені добре так.
І ось я приїхала додому на свята і бачу, що донька йде якимись манівцями. Я їй кажу про міцну родину і дітей, а вона лиш очі закочує і мені свою філософію й виклала.
Невже я жінка з таким життєвим досвідом, який аж так відвертає від себе? Що я зробила в своєму житті не так, підкажіть, будь ласка. Щоб можна було це виправити, поки ще не пізно і моя донька ще молода. Хай вона переосмислить своє життя.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
