Рідня.
— Оленко, ти тільки не хвилюйся. Тобі зараз не можна. Все буде добре.
— От і не засмучуй, якщо не можна.
Андрій щойно повернувся з роботи. Він і сам був засмучений, і не знав, як сказати дружині, що до них їде його мати. Вона щойно зателефонувала, сказала, що приїде через 2 дні, та ще й разом із племінницею Андрія Вікою. У них знову проблеми. Вони без них не можуть. Рік тому мати теж приїжджала, бо були проблеми у Андрієвого брата, батька Віки. Брат старший, а проблем приносить багато. Мати тільки те й робить, що рятує його з усіляких колотнеч, кредитів та іншого. Дорослий чоловік, 42 роки, а мати за ним, як за школярем бігає. Та й живуть вони у мами, однією великою родиною. Жодні розмови з мамою не допомагають. «Він мій син, треба допомогти».
От і минулого разу, коли мама приїжджала, Андрій дав їй гроші. Йому просто стало її шкода. Тоді братик узяв кредит, не міг виплатити, а дзвонили мамі, навіть уночі.
— Оленко. До нас їде мама.
— Нехай їде, тільки грошей їй, будь ласка, не давай нам потрібно купити Катрусі зимовий одяг. Та й мені теж, бо я скоро не влізу в пальто. І тобі не завадило б замінити взуття.
Олена погладила свій животик.
— Гаразд, люба. Давай завтра після роботи ми з тобою підемо і купимо все, що потрібно.
Катруся дуже раділа обновкам. Їй шість років. Будь-яка дитина, а тим паче дівчинка у її віці вже маленька модниця.
Настав день приїзду мами. Андрій зустрів гостей на вокзалі. Олена приготувала вечерю. Мама відразу почала виявляти невдоволення, щойно переступила поріг квартири. Невдоволення її було з приводу Оленчиного стану. Коли три місяці тому Андрій повідомив її про майбутнього онука, вона сказала: «І так проблем багато, та й ви ще з дитиною».
— Ви все ж таки мене не послухали. Я вам не допомагатиму.
— Мамо, нам не треба допомагати. Ти й з Катрусею не допомагала. Все над братом трясешся, йому допомагаєш. От йому і вказуй. Бо в нього вже троє дітей, а в нас буде лише друга.
— Усе. Гаразд. Народжуйте, це ваша справа. Хто хоч буде? Внук. Добре. Я не проти.
Мама змінила гнів на милість. «І недарма», — подумала Олена. Вона намагалася не втручатися у розмову Андрія з матір’ю.
Віка сиділа в телефоні та не вступала в розмову. Їй лише 17 років.
– А у нас знову проблеми.
— Ну, у вас як завжди. Кажу одразу, грошей немає. Ми ось Катрусі одяг купили, та й малюкові багато чого треба.
– Каті могли щось і у нас взяти, від Карінки (молодшої сестри Віки, якій 9 років) багато речей лишилося.
— Ми можемо купити одяг дитині. А ті речі я бачив. Я чоловік, але на свою дитину таке б не одягнув. Тим паче вона на хлопчик, а той одяг до Каріни носив ще й Павлик (ще один брат, який народився у період між Вікою та Каріною).
— Та вона ще маленька, нічого не розуміє.
— Мені самому буде соромно так одягати дитину.
— Ось тобі соромно так одягати свою дитину, а подивись як одягнена Віка. Ми до тебе по допомогу.
— Нормально вона одягнена. Дуже навіть добре.
Віка виглядала справді добре, та й телефон, у якому вона сиділа, був не з дешевих. Куди мати хилить?
— Ну ось. Добре, що оцінив. Ми взяли кредит, щоб її одягнути. Та згодом зрозуміли, що не впораємось.
— Хто брав? Ти чи знову твій улюблений синочок?
— Його дружина. А як іще їй одягнути дітей?
– А хто їй дав кредит? Я як пам’ятаю, вона у вас не працює, тільки народжує.
— Ну, ось так, дали. Віка ще сама ходила, всі гроші вибрала і витратила.
— Мамо. Я ваші борги не закриватиму. У нас на них грошей немає. Нехай працюють. Адже нам якось вдається жити без позик.
— А ми з Вікою не просто так до вас їхали. Вона сподівалася…
— А до чого тут Віка? Кредит брала її мати, то нехай виплачує.
— Та вона не може, бо знову при надії. А Віка ще хотіла щось купити. Ти б кинув грошей на кредитку, закрив кредит, а потім на них можна було б придбати ще щось.
— Ага. А потім ще раз Андрію закрий. Немає грошей, ми все витратили. Зарплата лише за два тижні, але й на неї не розраховуйте.
— Значить, не даси? Як ми тепер додому поїдемо? Ми за останні гроші купили квитки.
— Треба було ними закривати кредит, а не їхати. Та й братові пора працювати постійно, а не іноді. Мамо, ти їх геть розбалувала. Годуєш, та ще й одягаєш. А вони дорослі люди, батьки трьох дітей. Якщо з цими не справляються, то навіщо народжують ще. Зрозумій, що проблеми не в тебе і не в нас. А у них!
Мати розуміла, що Андрій має рацію, але відмовити старшому синові жінка не могла.
Андрій провів їх на поїзд, і навіть купив їм квитки. Грошей рідним чоловік так і не дав. У старшого брата буде вже четверта дитина, а мати й надалі сюськатиметься з ним, як з маленьким.
Фото ілюстративне.
