Після розлучення з чоловіком Марія залишилася жити з сином в великому будинку, що дістався їй у спадок від батьків.
Потрібно було якось влаштовувати життя, перестати озиратися у минуле і жити чимось новим. Тож Марія згадала про свою медичну освіту, влаштувалася на роботу у місцеву лікарню медсестрою та перевела сина з приватної школи у звичайну. Сама вона навчання в елітній школі точно не витягне. І так дуже важко, та й на аліменти від чоловіка розраховувати не доводиться – в нього нова сім’я, нові турботи, а про них з сином він просто забув. Так просто пішов з їхнього життя, а їх викреслив зі своєї пам’яті. Тож щоб якось покращити свої матеріальні статки, Марія вирішила половину будинку здавати квартирантам. Візьме дівчат студенток – гроші хоч і невеликі, та зайвими аж ніяк не будуть. Але… на оголошення відгукнувся чоловік. Сказав, що взагалі то він не місцевий, а у місто приїздить на 5 місяців на рік – він приватний підприємець і його цікавить місцевий ринок, де можна торгувати хутряним виробами. Тож півроку його невеличкий цех ці вироби робить, а півроку він сам ними торгує. Спочатку Марія брати цього чоловіка на квартиру не хотіла – що скажуть сусіди? Однак він запропонував досить непогані гроші, до того ж сказав, що буде приїжджати не один рік, і ладен навіть завдаток на наступний сезон давати – йому було дуже зручно, що будинок Марії розташовувався неподалік від ринку. Марія погодилась.
За матеріалами – “Є”.
І ось на порозі її будинку з’явився високий, кремезний чоловік, з сивими скронями, мудрими очима та великою валізою у руках. Чоловік представився Степаном, попросив показати йому кімнату. Марія провела квартиранта на його половину, взяла гроші за півроку – тепер вона зможе і синові нове взуття придбати і сама хоч трохи одягнутися.
Як виявилося, Степан був ідеальним квартирантом – його майже постійно не було вдома, він повертався пізно, а йшов на базар рано, тож інколи Марія по декілька днів його не бачила, лише син Артем розповідав, що дядько квартирант був, а потім знову пішов. Таке співіснування під одним дахом цілком влаштовувало Марію. Вона йому не заважає, та і він їй теж…
Якось вихідний день Марії співпав з вихідним Степана, жінка саме почала самотужки підпирати паркан, що по-зрадницькому похилився. У неї нічого не виходило – та й не дивно: вона ж медик, а не будівельник. Раптом жінка відчула, що хтось стоїть за спиною. Степан мовчки відібрав в неї палицю та по-хазяйському підпер паркан. «Отак буде стояти, але, це – не діло, треба зробити по совісті…» До вечора паркан Марії стояв як новенький і нікуди не хилився. А Марія, щоб віддячити квартиранту, приготувала смачну вечерю та запросила його до столу, а щоб розмова була не вимушеною, поставила на стіл пляшку домашнього винця.
Виявилося, що Степану 45 років, родом він із Закарпаття, там у нього власна невеличка фірма, молода дружина та двійко дітей, а сюди чоловік приїжджає, аби заробити гроші. Марія, трохи звеселівши, слухала Степана та думала про себе, що вона заздрить тій, іншій, невідомій жінці. Це ж треба, такий чоловік – і господар, і гроші заробляє, і не п’є, і не гуляє… от останнє вона зараз перевірить. Та Степан перевірку на вірність дружині не пройшов… Але він все ж сказав Марії, що нічого не може їй обіцяти, та жінці вже і не потрібні були ті обіцянки, так скучила вона ласкою.
Той вечір змінив їхні стосунки, і Марія почала ставитися до Степана як до чоловіка. Степан її кохання приймав, але постійно говорив, що нічого не обіцяє, і коли прийде час – він повернеться додому… Ці декілька місяців минули так швидко, і за цей час Марія вже звикла до того, що в неї є чоловік, нехай такий – тимчасовий, але чоловік. Та й Артем до Степана звик – хлопцю потрібна була чоловіча рука.
Настав час Степанові їхати. Марія спробувала затримати його, та чоловік твердо наполіг на своєму, та знову нагадав їй, що нічого не обіцяв, і вона знала сама, що одного дня він поїде до своєї родини. До його від’їзду залишалося декілька днів. І усі ці дні Марія не знаходила спокою. А що як затримати його силою?
Повідомити його дружині (адресу вона знає), що Степан їй невірний? Можливо, вона його вижене та він залишиться з Марією? Не хотіла жінка знову залишатися сама у чотирьох стінах, без чоловічої уваги, без Степана. Намагалася ще раз поговорити з ним, та чоловік лишень сказав їй, що єдине, що він може їй пообіцяти, що повернеться менше, аніж за рік, коли знову приїде на базар. Марія погодилась. Розуміла десь у глибині душі, що на чужому нещасті свого не побудуєш, тож вирішила просто поділити Степана з його дружиною. Півроку він її, а півроку належить іншій жінці. Хай буде хоч так…
Степан поїхав. Сумно було без нього Марії, але вони з ним час від часу зідзвонювалися. Чоловік казав, що слова свого дотримає – повернеться за півроку. І він повернувся. І знову цілих шість місяців Марія була щасливою – вона вже давно зрозуміла, що кохає Степана, але розуміючи, що він ніколи не піде від дружини, погодилась на таке життя. Півроку щастя за півроку чекання…
За ці шість місяців Марія відчула, що їх вже троє. І хоча чоловік не був надто радий цьому, та все ж ні на чому не наполягав, навпаки сказав, що буде допомагати Марії за можливістю грошима. «Тепер ми з тобою міцно зв’язані…» – лише сказав він. А, Марія – вона цією дитиною намагалася остаточно виторгувати в долі хоча б шість місяців щастя на рік.
Народжувала ще одного сина Марія без Степана – він саме був з жінкою і приїхати не міг. Чи здогадувалась його дружина про те, що у Степана є ще одна родина, Марія не знала. Додому жінка повернулася сама. Перші тижні було дуже важко – допомоги чекати не було від кого, та жінка рахувала дні на календарі, коли ж приїде її Степан, подивиться на сина та, можливо, його серце розтане, і він залишиться з нею.
Однак Степан не приїхав ні через місяць, ні за декілька місяців… Його телефон не відповідав, а Марія собі місця не знаходила. Що трапилось? Він її покинув? Тож жінка наважилася зателефонувати на домашній номер чоловіка. Слухавку підняла жінка Степана. «Вибачте, а Степана можна?» «А, хто його запитує?» «Він у мене квартирантом був, я йому кімнату здавала, хочу взнати, чому не їде, і чи тримати мені за ним кімнату?» – червоніючи, брехала Марія. На тому кінці дроту спочатку запанувала тиша, а потім жінка тихо промовила: ю«Степана немає, він саме їхав до вас два місяці тому та на жаль, його не стало, тож шукайте іншого квартиранта…»
Марія довго не могла зрозуміти, що їй сказала ця невідома жінка. Не стало? Іншого квартиранта? Можливо, іншого квартиранта вона і знайде, а от батька для свого сина, коханого чоловіка для себе – цього їй ніхто не замінить…
Автор – Ольга ШЕВЦОВА.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
