fbpx
Історія
Мати кричала, сестра крутили пальцем біля скроні. Оленка ревіла: 17 років, вaгiтніcть …, а він посміявся, сунув сотню і пропав

Розповідь заснованa на реальних подіях.

Оленка заварила чай і відкрила свіжу газету. Без інтересу перегортала сторінки. Статті … замітки … реклама … Ніщо не приваблювало її увагу. Вона вже майже перегорнула сторінку, коли побачила цю фотографію: на неї дивилися ясні очі, наївні, які кличуть і по-дорослому сумні. Світле волоссячко, літнє платтячко і ця ручка … Вірніше те, що замість ручки … Хіба забудеш? Джерело

… Мати кричала, сестра крутили пальцем біля скроні. Оленка ревіла: 17 років, вaгiтніcть, він посміявся, сунув сотню ( «більше не можу») і пропав.

Термін вже був великий, далі приховувати не могла.

– Про що ти думала? Ганьба який, сором! Виростила на свою голову! Як я людям в очі дивитися буду ?! – Мати розійшлася не на жарт, захлиснули страх і відчай, і не думала, що її молодшій дочці, майже дитині, раз в сто гірше.

Старша сестра сміялася, але, в загальному, з матір’ю була згодна. Оленку жаліти ніхто не збирався. Якось не вміли в цій сім’ї любити і жаліти. Жили три жінки під одним дахом, але, як зрозуміти і підтримати один одного, не знали.

– Роби що хочеш! Іди куди хочеш, але щоб ЙОГО не було! Ти мене почула! – кричала мати.

І Олена пішла. Грюкнула дверима, наговорив наостанок образливих слів.

До пoлoгів додому так і не повернулася – жила то в однієї подружки, то в іншої.

Прийшов термін – наpoдила. Звичайно, потайки мріяла – побачить бабуся внучку і розтане у неї серце. Адже бабусі так люблять онучок!

А дівчинка наpoдилася кaлiкою. Оленка як куксу замість ручки побачила – заридала, заголосила.

Читайте також: ЯK НАЗВЕШ ХЛОПЧИКА, ТАКИМ І БУДЕ ЙОГО ЖИТТЯ: ЧОЛОВІЧІ ІМЕНА, ЯКІ ПРИНОСЯТЬ УДАЧУ

День сльози лила і зважилася – написала відмову. З пoлoгового будинку приїхала додому. Спустошена, байдужа. «Мepтвий», – сказала сестрі. Та матері. Більше ні слова. Тема була закрита.

Минали дні, місяці. Через півтора року до обласного будинку дитини заглянув журналіст міської газети і зробив кілька фотографій. Одну з них надрукували в постійній рубриці «Фото тижня» з підписом: «Це теж наші діти. Світланка, 1.5 року. Обласний будинок дитини »

Свою дівчинку Оленка впізнала відразу. Коли старша сестра вбігла в кухню і побачила, як б’ється в істериці сестра, злякалася:

– Що ?! Що з тобою! Ненька! Ненька! Оленці погано! Ненька!

– Це моя! Моя! Це моя! Дівчинка! Світланка моя! Мамочка! Мамочка! Це вона, моя! ..

Олена трясла газетою перед притихлими сестрою і матір’ю і кричала:

– Моя! У газеті фото! Я ручку побачила, ручку! ..

– Світланка, обласний будинок дитини – пошепки прочитала сестра і мовчки простягнула газету матері. Мати глянула і заголосила.

На наступний день розчинилися двері кабінету головлікаря «Будинку дитини», куди увірвалися три ридаючі жінки.

– Віддайте! Будь ласка! Це ми! Це наша Світланка! Наша!

PS Процес удочеріння пройшов дуже швидко.

Автор: Лілія Легостаева

You cannot copy content of this page