Мене від тієї приказки про чийогось бичка, уже недобре стає. І головне, усі такі добрі і розуміючі, мовляв, що б там не було, а Орися наша буде, все одно її любитимемо. А чоловік погляне, зітхне: “Ну а чого я хотів коли дружину молоду брав?”.
Від несправедливості цієї ситуації у мене такий жаль бере, що не можу вам і описати. Старшого сина мого усі ледь не на руках носять, а от для меншої доньки знаходиться тільки глибокий вдих і осудливий погляд у мій бік.
Ми з Іваном одружились більше десяти років тому. Коли я під вінець ішла, то була молодою і закоханою, а от він уже мав шлюб.
Іван мені чесно зізнався. що перший шлюб у нього був невдалим самен через те, що він не зумів стати татком. Запитував, чи готова я до того, що ніколи не чутиму голосу дитячого у нашім домі.
Я кохала щиро і беззастережно. я була молодою і тоді мені здавалось, що нічого в житті окрім. власне, самого Івана мені і не потрібно.
Однак. за десять років шлюбу я врапт засумувала. Я бачила як подруги векдуть дітей у садок і школу, вкладала душу у племінників. однак, ніхто не міг заповнити оту порожнечу, що розросталась в мені.
Ми пройшли через усі кола пекла, але у нашому домі таки з’явився Роман. Хлопчику заледве рік виповнився. як ми його узяли в сім’ю і той день був найбільшим щастям у житті нашої родини.
Звісно, легко не було, але ми знали на що йшли, були готові. Та й бабусі дуже допомагала. День за днем, мить за миттю наш дім змінювався і наповнювався іншим сесном.
Коли нашому Ромі три виповнилось сталось чудо – не інакше. Я не надто добре себе почувала, а коли тест показав дві смужки, то від щастя плакала.
Однак, чоловік мого ентузіазму не поділяв. У його очах з’явилась така туга якась. Він поглянув на мене і мовив:
— Я не хочу руйнувати те, що ми маємо, тому прощаю.
До мене коли сеснс почутого дійшов, то я дар мови втратила. Пробувала щось доводити, але намарне.. Тоді я вперше почула оту приказку про бичка, яка переслідує мене уже шостий рік як.
А Орися наша на світ з’явилась схожою сама на себе. У світлої матері і русявого тата, вона мала волосся кольору міді. Ні моя мама, а ні мама чоловіка не могли пригадати хоч когось із таким от ластовинням, зеленими очима і вогняною шевелюрою.
Орися має свою власну вдачу, досить вперта і завжди собі на умі. ні нахилу до музики від батька, ні до малювання від мене. Вона дуже розумна і в свої шість досить непогано читає і не цікавиться дитячою літературою, їй енциклопедії подавай.
Звісно, що різниці ніхто між сином і донькою не робить, але отой осуд в очах рідні я вже терпіти не можу. А нещодавно, так узагалі всі межі перейшли. Орисі 6 виповнилось, ми зібрались у родинному колі. Мама моя гарний тост виголосила, аж тут свекруха моя видає:
— Заздрю вам, свахо. Для вас усі онуки точно рідні, а от нам, мамам синів, так не пощастило.
Я аж розплакалась при всіх. Кажу, давайте уже той тест зробимо, бо ж не сила того терпіти. Чоловік мій сміється, каже, що не дозволить того. Мовляв, ромка наш, то й Орися теж наша.
Ну от як мені бути? Сили під кінець уже. Здається. що якщо і принесу їм папірець отой що доведе їхню неправоту, так усе одно не догоджу і вони не повірять.
18,11,2023
Головна картинка ілюстративна
