Я не крала чоловіка з родини, ні. Михайло розлучився з Лізою десь через два роки після того, як вони зійшлися. Шкільне кохання, яке раптово забриніло появою дитини – ось чого це сталося.
Молоді люди думали, що любов це щось таке дуже примарне, яке не має матеріальних наслідків, тому й не дуже переймалися ними. А тут таке – дві смужки.
Звичайно, що батьки Лізи прибігли до Михайлових і треба вже було щось вирішувати, особливо те, наскільки персон буде весілля, і хто буде платити.
Молодята жили з бабусею, але її турбота не змогла все забезпечити та впорядкувати. Так сталося, що не вдалося зберегти дитину.
Михайло зітхнув з полегшенням, бо за його словами, Ліза показала себе з такого боку, що він не розумів, як міг з нею взагалі знатися. Та й Ліза була рада, що матиме студентську безтурботну юність, а не марафон з підгузками.
Михайло був моїм першим чоловіком і я чомусь для себе думала, що й наш шлюб для нього теж перший, бо справжній.
У нас з’явилося двійко діток за ці роки, і я не пригадую, щоб я якось висловлювала йому претензії чи кричала. Я за характером дуже спокійна людина і краще все в собі перетерплю, ніж почну виливати на когось.
Я вважала, що наш шлюб навіть дуже вдалий, діти вже в інституті, ми в мирі і спокої проводимо час. Мій чоловік мене завжди хвалив і казав, що такої дружини ще треба пошукати.
– Як мені з тобою пощастило! Ти така спокійна. Така мудра і виважена, що я наче в раю.
Звичайно, що це було правдою, бо я старалася тримати в хаті затишок, щоб було приємно не лише перебувати вдома, але й вертатися. У мене всюди наші фотографії – і на стінах, і на холодильнику… Отак окинеш поглядом і вже бачиш нашу історію на протязі двадцяти років.
Найсмішніше, що за ці роки Михайло не їздив ні у відрядження, ні затримувався на роботі…
І тут дійсно грім серед ясного неба:
– Я вертаюся до Лізи, більше так жити не можу.
Як «так»? Я нічого не розуміла і хотіла просто поговорити з чоловіком, як з дорослою людиною, але отримала поведінку підлітка – він кидав слухавку або взагалі не брав, а потім, коли я була на роботі, вивіз всі свої речі.
Я тоді вирішила переговорити зі свекрухою, яка, о диво, мене ніколи не любила.
– Михайлик не хоче більше з тобою жити – що ти за нього вчепилася? Дитина нарешті щаслива, а ти й дихнути йому не даси!
– Тобто, «бігаєш»?, – обурилася я, – У нас діти, а не бантик збоку! Що це за така поведінка?
– Яка, яка? Від доброї жінки чоловіки не йдуть! І більше до мене не приходь!, – виперла мене з хати свекруха.
А я просто нічого не розумію! Я ж якраз і є хороша жінка! Я гарна господиня, я віддана і завжди вислухаю та пораджу! Михайло сам це казав, якщо не помиляюся, то якраз перед тим, як зібрати свої речі.
– Яка ти в мене хороша, – казав і цмокав за випрасувану сорочку, а тепер що?
Я не вірю ні в які привороти-розвороти. Але людина та щоб так різко змінилася? Це точно не щось природне і нормальне.
Читайте також: В моєму житті трапилася пригода, яка його перевернула з ніг на голову і ще й усіх між собою пересварила – я знайшла чужі гроші в таксі
Я не хочу його вертати чи за ним бігати. Я просто хочу почути якісь розумні пояснення: чому ти обрав гірший варіант? Для чого ти це зробив?
Людина від добра добра не шукає, то чого ж ти, Михайле, пішов?
Чи може як я спокійна, то це означає, що я все пробачатиму все життя?
Я так заплуталася, що вже й не знаю, що думати.
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.
