Отож, одного дня я зайшла в машину і побачила дуже гарну червону сумочку, було зрозуміло, що хтось її тут забув. Я вже думала, що скажу таксистові, що знайшла пропажу, але далі подумала, що він може не віддати.
Хто його знає? А я людина дуже відповідальна, то я знайду і віддам.
Принесла я сумку додому, розкрила, а там чотири тисячі доларів! Я аж впріла, бо я з такою сумою не те, що не ходила, але й мені на неї збирати ще роки… Окрім грошей була лиш візитівка салону краси і все.
Прийшов чоловік з роботи і я йому розказала, що знайшла гроші.
Він так зрадів!
– Нарешті і на нашій вулиці свято! Купимо тобі куртку і взуття, а мені до машини треба новий акумулятор і колеса! Який же я щасливий, – щебетав чоловік.
– Ні, – сказала я, – Сумку треба віддати, бо то чуже. Тим більше, а якщо ця жінка ці гроші збирала на якесь добре діло? Чи мала на них велику надію, а ми отак на колеса до твоєї машини?
– І на віск для моєї машини, – додав чоловік.
– Ні.
Я пішла готуватися до сну, як мені мама телефонує:
– Доню, що впало – то пропало! Рахуй, що гроші вже твої! А мені так треба грошей, батько тепер без роботи, не звільняють і отак на мінімальній зарплатні тримають. Нам би тисяча доларів зовсім не завадила!
– Мамо, то чуже!
– Не будь така наївна в мене, – гнула своє мама, – Ти бачиш, який час зараз? Треба користати поки те життя є!
Але я вперлася і все. Мама сказала, що то в мене вічно такі заскоки і щастя мені від того не буде.
На наступний день я пішла в той салон краси і за сумочкою впізнали власницю:
– Ой, та вона про цю сумку й забула, – сказала одна дівчина, – у неї таких десятки, а ви б і собі могли її залишити…
Звичайно, що вона бачила мене і те, що моя сумка таки просить кращого. Я вже йшла додому і думала чи не залишити мені все собі, якщо та власниця отак сумками та грішми розкидається.
Але раз вже взялася… Тим більше, що в салоні вже знають…
Зателефонувала я за тим номером, що мені дали і там жінка дуже здивувалася, що хтось знайшовся, що віддає гроші.
Ми домовилися зустрітися і я пішла на зустріч з грошима.
Молода жінка впізнала свою сумку і одразу попрямувала до неї.
– Там було там десь чотири тисячі, я якраз планувала собі деякі процедури зробити, – відповіла жінка, коли я її спитала, яка сума в сумці, – А я вже думала, що загубила. Чоловік, коли побачив, що я переживаю за грошима, то дав мені ще раз так, щоб я собі зробила все якнайкраще! Дякую.
Дівчина пішла… І її оте «дякую» зовсім не звучало, як «дякую»…
Якось мені було ніяково після такої зустрічі. Я не сподівалася, що все отак обернеться, думала, що хоч дасть якусь суму мені, бо ж я знайшла, тим більше, що у неї тих грошей, як в дружини депутата.
Чоловік. коли дізнався, що грошей вже нема, то зі мною не розмовляє. Мама також, як почула, кому я віддала гроші, то сказала:
– Щиро тобі дякую, доню, от ми вже з татом і курочки поїли та сальцем закусили… Чесність твоя нас нагодувала!
Чому вони так на мене, коли я просто хотіла аби людина повернула свої гроші. На них же не було написано «ми можемо і загубитися, бо нас у неї так багато, що хоч греблю гати».
Я думаю, що вчинила правильно, але…
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.
