Раптом незнайомий молодий чоловік, який, мабуть, помітив мою паніку, ні слова не кажучи, вклав мені в руки талон і вийшов.
Двері закрилися.
Я не встигла сказати «спасибі».
Я просто пробила талон і ось вже більше п’ятнадцяти років зберігаю його в шкільному блокноті як нагадування про той день, коли абсолютно чужа людина краще всієї класичної літератури, разом узятої, показала мені цінність доброти.
Відтоді я зустрічала багато різних людей. Праведників, хто поститься і б’є поклони, але готових штовхнути тебе в спину, варто тільки забаритися біля столу зі свічками.
Грішників, які п’ють з ранку до ночі під під’їздом і в цих самих під’їздах кидають недопалки і різний непотріб, але дбайливо підв’язують криві кволі деревця у дворі м’якою ганчіркою, щоб ті краще росли.
Дуже розумних людей, що дорікають недолугим, але так зло і низько, що ледь стримується, щоб не прикрити їм рота рукою і не нагадати, що розум і отрута несумісні, інакше навіщо тоді розум, якщо все одно опускається до стану роздратованої тварини.
Людей недалеких, не дуже грамотних, які не виїжджали далі свого забутого Богом села, але світяться такою безумовною добротою і мудрістю, що хотілося бухнутися їм в ноги, обійняти за коліна, уткнутися обличчям в засмальцьований фартух, що пахне картопляним лушпинням і салом, і скиглити, і просити, поки не проженуть: навчіть…
Навчіть залишатися людиною, коли навколо твориться казна-що.
Навчитися не озлоблюватися, не шукати вигоди, не прораховувати наперед двадцять вісім варіантів розвитку подій, а любити і приймати.
Не скрізь і не завжди намагатися виправити, поліпшити, доповнити і вдосконалити, а вміти радіти тому, що є.
І бути вдячним за те, що є.
Автор – Примаченко.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
