Моя доня свого часу дуже вдало вийшла заміж. дівчина вона рішуча і впевнена в собі, тому не тільки чоловіком керує, як собі хоче, але й на роботі в неабияких начальницях ходить. Мені допомагає, жалітись не буду. Але допомога ця якась кострубата і все частіше боком виходить.
Мені дочка дарує подарунки – одяг. Вона обирає його, природно на свій смак і згідно сучасної моди. Все дороге і з бутиків закордонних, але я таке не ношу. У мене виробився з роками свій стиль і смак. Вона про це знає, звісно, та вважає, що їй видніше, та й дарує ж вона, тому я повинна у її уявленні лиш дякувати і головою кивати.
А я не можу прикидатися і кожна її покупка для мене сльози гіркі. Вона, природно це відчуває і засмучується. Потім вона ревно стежить – чи ж надягаю я ті речі, які вона мені дарує. Ось я не люблю я червоний колір, але повинна зустрічати її в цьому червоному платті. Або на гостину до кого йду, так вона просить фото того, в чому я з дому вийшла. І не доведи Господи я вийду не в тому, що подароване нею.
Таким чином, вона сама того не бажаючи, просить мене прикидатися, переступати через себе і свої смаки. Через неприйняття і нерозуміння виникає часом напружена обстановка і образи. Особисто я ніколи не втручаюся в життя дочки, не заходжу на її територію. А вона опікує мене, як мама свою дитину.
Це просто нестерпно.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
