Мені не Ірина – мама моя зателефонувала і те повідомила. Хоч вона із татом уже двадцять років, як разом не проживає, але із сусідами бабусі моєї і досі підтримує дружбу – вони те і розповіли. Ми не повірили одразу. набираємо Ірину, а нова не в зоні. Поїхали удвох поглянути що і як. Нам сусідка ключі дала, ми двері відчинили і сторопіли.
Мої тато і мамо рпозлучились уже тоді, як я була дорослою жінкою. Між собою вони до останнього добрі стосунки мали, навіть були запрошені на друге весілля одне до одного – товаришували сім’ями.
Просто, однієї миті вони зрозуміли, що кохають інших людей. Образи ніхто не тримав, навпаки, сіли поговорили і пораділи одне за одного.
Тата мого не стало рік тому. Усі ці роки ми із ним спілкувались. Він не робив різниці між мною і моєю сестрою меншою. З Ангелінкою – донькою тата від другого шлюбу, ми сестри у повному розумінні цього слова.
А Ірина – дружина його друга, стала мені ніби як подругою старшою, хоча різниця у нас із нею – десять років.
Тата не стало, а його мама – моя бабуся, залишилась. Їй уже давно було за дев’яносто. Фізично, вона була здорова, але все частіше почала забувати хто перед нею стоїть. Вона завжди жила сама у своїй трикімнатній квартирі.
Поки тато був живий, то вони із Іриною бабусею опікувались повністю. Я приїздила із ним також, але рідко. Все ж у мене сина маленький, багато часу займав, та й квартира бабусі далеко від мого житла, не наїздишся. Ото як чоловік завезе, то й добре.
А тут маму мою набрала сусідка бабусі. Дуже вона за стареньку переживає, адже та сама залишилась. Каже, що до неї третій день ніхто не йде.
Ми з мамою Ірину, Ангеліну набираємо, але номери вимкнені. Сіли в таксі і поїхали до бабусі глянути, що там, бо мало що?
Бабуся на підлозі лежала. Жива, але змерзла дуже. Чого вона там була і скільки вона не знала, ми її переодягли погодували. було видно, що у домі давно нікого не було. Ми знову написали Ірині і отримали повідомлення про те, що вона виїхала до Канади із донькою. Попереджати нас не хотіла, аби не зурочити.
Коли ми запитали, а як же бабуся, вона сказала, що знала про те, що сама старенька не залишиться. Просила вибачення, але місяць два, чи й три її точно не буде вдома.
Бабусю ми із мамою догледіли. Було дуже важко і морально і фізично. Добре, що наші чоловіки осторонь не стояли. Ночували ми в неї по черзі, адже знаходитись поруч із людиною у такому стані треба було постійно. Її не стало за вісім місяців. Ірина так і не повернулась аж доки бабуся на той світ не пішла.
Приїхала вона швидко дуже, щойно бабусю ми в останню путь провели. Як ні в чому не бувало з тортом і ігристим, прийшла до мене на гостину. Сидить, щебече, про життя в Канаді розповідає, а потім завела мову про те, що вона там хоче житло придбати.
— Оце приїхала квартиру свекрушину продам і швидко назад. Ангелінка там сама. Доросла, ніби дівчина, а дитина дитиною. Ну ти ж знаєш сестру свою? А де документи, бо я заїжджала не знайшла їх.
Звісно, я нічого їй не віддала, сказала що саме я доглянула із мамою бабусю, тому щиро не розумію. Які у Ірини плани можуть бути. На що?
Тепер у нас колотнеча. Ірина і Ангеліна хлипають, кажуть, що не очікували від нас такого. Мовляв ми у важку для них хвилину вирішили вчинити вкрай не чесно.
Ангелінка мені телефонує, говорить. що ми сестри і що я не повинна так чинити. Мовляв, я ж маю житло, а вони у чужій країні і їм вкрай потрібні гроші.
От тільки я не розумію, які до мене питання?
Хіба я не в своєму праві у цій ситуації? Ви б відступили після того, як вони себе повели?
Рита П.
26,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
