fbpx
Історії з життя
Мені потрібно було їхати у відрядження, перевірити роботу школи. Зима, заметіль. Коли прибула на місце, в готелі раптом зустріла тебе. Сказав, що в тебе теж відрядження

Ялинка виграє всіма кольорами. Зелена, запашна. На ній стільки іграшок! Я дивлюся на неї і тихо всміхаюсь. Ти приніс її в дім, і ми всі разом: я, наш Тарас і ти – прикрашали ялинку. Ото радість!

Тарас показував, куди чіпляти зайця, зіроньку. Ти слухняно виконував його вказівки. Розумів: ця лісова красуня — подарунок нашому синові.

Ти любиш робити подарунки, й неодмінно якісь незвичайні. Щоб було диво. Так було завжди.
Стукає в двері Тарас. Гостював у товаришів. З морозу його щоки рум’яні, оченята (блакитні, як у тебе) блищать радістю.

Ти вмикаєш приймач. Лунає весела музика.

— Тарасе, — кажеш синові, — а тепер зробимо мамі подарунок. На стіл готуватимемо ми, чоловіки.

Ви йдете поратися на кухні. Я ж сідаю біля ялинки, її зелені гілочки торкаються моєї щоки. Мені приємний їхній дотик.

У новорічну ніч кожен, очевидно, пригадує пережите. Я теж пригадую. Тоді коли були на самісінькому Півдні.

Чотирнадцятий Новий рік ми зустрічаємо разом. Зараз мені здається, що так було завжди. Але ж ні, не завжди. Часто тільки подумки зустрічали його разом.

Твоя робота важка. Вертольотчик. Але завжди де ти, там і я. Сказати, що було легко, — значить не бути відвертою. Але до всього звикаєш. Скільки ночей недоспала, скільки днів у тривозі чекала!

Коли мені повідомили, що з тобою сталася бiда, я спершу не повірила. Побігла до госпiталю. Повинна була побачити тебе будь-що. Відтоді не відходила від твого ліжка. Ти довго боровся за життя. Нестерпно важко було тобі, але не менш важко й мені. Лiкарі втішали тебе, що літати зможеш. На мої запитання тільки розводили руками, зітхали. І що ж, милий? Ми зробили все, що могли, ми вистояли.

— Сьогодні у мене перший політ після перерви, — промовив ти спокійно, збираючись на аеродром.
Шалено загепало серце. Але зовні я була спокійною.

— Чистого неба, любий!

Коли повернувся, сказав мені:

— Не уявляю свого життя без тебе…

…Чую, як ти вчиш Тараса сервірувати стіл. А він, маленький, в усьому хоче бути схожим на тебе. Робить усе так, як ти. Твоя тінь.

Пригадую ще одне. Мені потрібно було їхати у відрядження, перевірити роботу школи. Зима, заметіль. Коли прибула на місце, в готелі раптом зустріла тебе. Сказав, що в тебе теж відрядження. Ти долонями відігрівав мої руки, щоки.

Увечері ми вийшли на вулицю. Пухнастий сніг лежав на деревах. Небо і земля — однакового білого кольору. Могутні ялини широко розкинули розлогі білі лапи. Я торкнулася однієї — посипався сніг, задзвенів, наче льодовим передзвоном. Зірки переморгнулися в небі. І раптом покотилася одна.

— Швидше загадай бажання, — промовив ти. — Кажуть, воно неодмінно збудеться.

Я задумала завжди бути з тобою.

Єдина коштовна річ у нашому домі — стареньке піаніно. Коли ми його придбали, ти дивувався: хто гратиме?
Я сіла і взяла кілька акордів. «Гори, гори, моя звезда». Це твій улюблений романс. Ти був здивований. Дрова потріскували в грубці. За нашим вікном стугоніла хурделиця. А музика стверджувала глибокі людські почуття.

… От ви й закінчили приготування до Нового року. Сідаєте один біля одного.

— Скажи що-небудь хороше! — мовлю до тебе.

Ти дивишся на мене і мовчиш. Про що ти зараз думаєш? Можливо, теж щось пригадуєш? Може, той телефонний дзвінок уночі? Ти запитував, як я себе почуваю, як наш син. Ти був від мене за тисячу кілометрів, так далеко й водночас близько, бо говорили ми про звичайні, буденні речі. А за ними стояла наша Любов.

До Нового року залишаються лічені хвилини. Як мені приємно отак відверто щасливо дивитися на тебе, на сина.

А ти раптом схоплюєшся і вибігаєш з кімнати. Щось стукотить у коридорі. І коли ми з Тарасом сідаємо за стіл, у дверях ти виголошуєш:

— Заплющіть очі! Тільки-но Дід Мороз приходив. Передав подарунок…

Читайте також: Єва не допитувалася, хто кого cпокуcив. Та й не було вже в кого щось вивідувати. Коли повернулася з малюком додому, – ні Нелі, ні чоловіка. Утекли, поки її не було. За доньку вибачалася тітка

Сміємося із сином, розплющуємо очі. На нашому святковому столі в моїй улюбленій вазі стоїть… пурпурова троянда. З Новим роком!

Тарас плеще в долоні. А я мовчу, відчуваючи: сльози ось-ось покотяться по обличчю. Недарма кажуть, що плакати можна й від щастя…

Автор – Галина КОКОСТІКОВА, м. Херсон.

За матеріалами – Українське слово.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook