Як на неї, то все, що я роблю, все є причиною збурення сільської моралі.
Вартує мені вийти на город в купальнику – як вона за п’ять хвилин вже у мене на подвірʼї:
– Ти заміжня жінка, а в такому вигляді на люди виходиш?
– Марто Петрівно, наш будинок обгороджений високим парканом, хто мене бачить?
– Як хто? А ти думаєш, мені хто сказав? Сусіди!
Чи пішла я в магазин купити яйця.
– Як це в селі жити та яйця купувати? Що про мене люди подумають, що я вам яєць шкодую? Ти чому до мене не прийшла?
– Бо мені до магазину ближче і ми й так у вас багато чого беремо, про що ви ввесь час нам нагадуєте.
– Так, нагадую, але я так кажу аби ви задумалися, як ви живете і почали жити правильно! Як це в селі жити і не мати ніякого городу, де би хоч відро картоплі будо посаджено!
Для мене село – це місце відпочинку, здоров’я і спокою. Я з дитинства пригадую, як їздила в село до бабусі і яка я там була щаслива. Мені ніхто не говорив про яйця і картоплю, тому я й погодилася жити в селі, щоб тут росли наші діти в такій самій атмосфері.
Але свекруха вперто мені хоче нав’язати свої погляди і стиль життя, що мені ніяк не підходить. Коли вона розказує про свої дитячі спогади, то всі пов’язані з тим, як вона пасла козу, а потім корову. Те саме мають робити і її онуки.
– Аякже, будуть у вас діти, то будуть корову пасти, а як в селі без того?
Я намагаюся її переконати, що це село вже майже в межах міста, що ще трохи і корови не буде на вулиці, що треба думати про те, як вчитися і мати в майбутньому гарну роботу.
Але вона тільки рукою махає, що тепер вчених ціла купа, а руками все одно робити треба.
– Майстра доброго не знайдеш, бо всі в тому телефоні сидять та мільйонів хочуть. То треба так ростити дитину аби вона все вміла руками робити.
З такими поглядами я не хочу аби вона мою дитину виховувала. Але не можу сказати про це чоловікові прямо, бо він в наших суперечках просто займає мовчазну позицію, я певна, що він ще й нам, окремо одна від одної, каже слова підтримки.
Якщо й далі так піде, то доведеться нам переїхати, бо так втручатися в своє життя я не дозволю. Мені особиста свобода дорожча за чиїсь застарілі уявлення про життя. а як би ви вчинили на моєму місці?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
