Чого мене мав навчити мій одноліток – було загадкою, але він, бачить Бог, старався: підлога брудна, вікна помити, унітаз має ближчати.
– Навіщо ти несеш такі важкі сумки? Чому ти не здогадаєшся піти два рази в магазин, – повчав мене чоловік.
– Щоб я без тебе робила, – питала я його.
– Що, що… Сиділа б в своєму селі та кози пасла…
Взагалі всі мої помилки чоловік спихав на те, що я з села: впав кусень піци на підлогу в кафе – село, не вмієш користуватися мікрохвильовою – село, не змогла вбити сама таргана – село…
Мені ж було цікаво, коли чоловік спиниться в повчаннях мене, тому я ретельно все виконувала: чистіше мила, довше терла, ретельніше замітала.
– Знаєш, чому я тебе ніколи не покину, – питав мене чоловік.
– Чого?
– Бо ти станеш нікому не потрібна. Розтовстієш і взагалі з хати не виходитимеш. Тому й живу та мучуся з тобою…
– Який ти у мене добрий, – дякувала я чоловікові.
Зауважу, що мій чоловік не якийсь там багач чи топ-менеджер, звичайна робота в офісі за нормальну зарплату, може трішки вища від середньої. А ввечері він рубався в танки, як і всі середньостатистичні чоловіки.
Напевно, він хотів мати не середньостатистичну жінку біля себе, от тому й старався…
Отак ми й жили та виховували донечку Русланку. Донечка не піддавалася на методи Матвія, тому я просила дитину бути мудрішою і не дратувати тата.
До підліткового періоду це якось вдавалося, але потім стало взагалі страшно приходити додому, бо два одинакові характери обривали мені барабанні перетинки.
А далі сталося чудо! – об’явилася давня любов Матвія.
Виявляється, що в той період, коли я була молода, худа і гарна, я вже не подобалася своєму чоловікові і він в відрядженні закрутив роман з Інною. Її теж не цінував чоловік і вона шукала кращого, і знайшла Матвія. Матвій жонатий, Інна одружена і ніхто не хотів щось змінювати, тому й роз’їхалися.
Але тоді Інна й привела дитя від Матвія, лише на кілька років молодше за нашу доню. Вона жила з чоловіком, далі кинула його і почала нове життя. Свою кризу сорока, Інна вирішила довершити зізнанням Матвієві в тому, що вона і її дитина чекають на нього і люблять його.
– Інна дотепер зберегла осину талію, а мій син спортсмен і чемпіон області! Прощай!
І Матвій пішов в кращу версію своєї родини.
Я зітхнула – що ж, прийдеться набирати вагу та не виходити з дому.
Мені теж було сорок, Руслані сімнадцять, а що далі робити – я уявлення не мала. У мене ні літературного таланту, ні бажання подорожувати, ні малювати чи плести, чи вишивати хрестиком або бісером. Отака я вся безталанна…
Що ж робити без мудрого керівництва мого розумного чоловіка? Я поїхала в село…
До мами… Я їла смачний козячий сир з цибулькою і помідором, дивилася на синє небо і відчувала, що я вдома.
Отака, як є – з вагою, кольором волосся, рідкими віями і пігментними плямами… І мені було все це абсолютно до лампочки!
Спокій… Навколо був спокій…
Я пасла кози, доїла їх та вичищала з-під них і кращої роботи мені й не хотілося.
Донька морщила носа і копіювала в усьому батька, тому я їй сказала – вертайся додому.
Читайте також: Ніхто з рідних не розуміє, чому я не приїжджаю з заробіток додому, адже у мене й діти, й онуки та й чоловік вдома. А все дуже просто.
З роботи я звільнилася, перебралася в село і почала з мамою розводити кози та продавати продукцію: сир, молоко, м’ясо.
Мама так тушила козлика, що пальчики оближеш! Скоро мене почали впізнавати і були вже постійні покупці, тому продукти розліталися за години.
За важкою роботою я забула за Матвія, я вперше за багато років була щаслива і дякувала Богу, що відвів біду.
Фото Ярослава Романюка.
