Я жінка ще молода, всього п’ятдесят один рік і лиш два роки, як вийшла вдруге заміж. Стаса я вважала мало не дарунком долі, адже попробуйте знайти чоловіка, який цінує жіночу працю.
А у мене було що цінувати, бо я вже тринадцять років була по заробітках і мала й власну квартиру і машину, допомогла дітям з житлом і успішно завершила минулий шлюб.
Не думаю, що я одна така з палким бажанням хорошого життя і розумінням того, що з неба це все не паде на голову. Чоловік мій був певний, що варто тільки почекати. Поки батьки залишать нам квартиру і тоді вже ми заживемо. Але батьки й досі живі та здорові і раді, що синочок живе з ними, а я сама живу у гарній новій двокімнатній квартирі і їжджу на гарній машині. То хто виграв від того?
Хоч я собі добре ціну знаю, але й сама бачу, що хочеться мати люблячого чоловіка, бо подруги вони хоч і вірні та віддані, але ти з ними раз в місяць зустрічаєшся, лиш би у всіх виходило прийти, а заговорити до когось в квартирі завжди хочеться. Кота я не заводжу принципово, бо мені мої нові ремонти попсує.
І ось тут на моєму шляху з’явився Станіслав і відродив надію на сімейне життя. Гарно залицявся, але найбільше, що мене підкупило, то те, що він мене хвалив.
Може, мене не всі зрозуміють, але ті, хто виріс під гаслом «Не хвалися, чекай, поки тебе люди похвалять», точно зрозуміють.
– Яка ти молодець, що заробила на свою квартиру, та не кожна жінка таке зможе, та що жінка, не кожен чоловік таке зможе своїй родині забезпечити.
– Ти й машину купила і ще й відклала собі грошей – ти неймовірна людина, я ніколи таких не зустрічав.
І сотні і тисячі завірянь, що я унікальна і неповторна, що я та, про яку він все життя мріяв.
Ми одружилися і все у нас було чудово. Стас ходив на роботу, не дуже прибуткова за мірками Європи, але на рівні України, то нормальну мав він зарплату.
Ми жили у своє задоволення і до нас часто приходили гості, ми ходили в гості, бо скільки того життя лишилося.
І ось тут я вперше побачила, що Станіслав не просто хвалиться тим, що у нас є, а подає це так, наче тут його заслуга. З його уст так і звучало, що «я зробив», «я купив», «я відремонтував», мовляв, ця хатка на курячих ніжках все життя чекала господаря і от з’явився Стас, який тут все лагодить зранку до вечора. І все рідше і рідше звучало, що це хата Олесі, що це машина Олесі, що цей стіл накритий за гроші Олесі.
А якось все й вирішилося. Приїхала я з відрядження раніше і вирішила зробити чоловікові сюрприз – накупило смакоти і почала готувати вечерю. Зачула скрегіт ключа і сховалася в ванну, щоб він прийшов і побачив, який гарний стіл я накрила і тут я така вся гарна виходжу з ванної.
Проте, в коридорі почувся жіночий сміх і захоплений шепіт:
– Але в тебе гарна квартира, а я думала, що лише машина
– Так, за рік заробив, – хвалився Стас, – Люблю гарні речі.
– Ого, але ти й романтик, такий стіл накрив, – знову захват в жіночому голосі.
– Я… Тобі треба йти, дружина повернулася!
Я сиділа в ванній і дивилася на себе – оце так сюрприз, оце тобі поцінував жінку. На словах. А я так вуха розвісила, наче дівчинка і от тепер маю. Треба ж завжди дивитися на те, що людина робить, а не що говорить.
– Та куди я піду, – благав мене Стас, але я вже його не слухала, головне, що забрала ключі від машини і квартири.
– Та куди хочеш, ти собі завжди раду даш.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
