Війна війною, як то кажуть, а от сніданок за розкладом.
Українці діляться зі своїми захисниками всім, чим можна. Ось пригостили молоком, а воїни спекли млинців.
Цей, зовсім непересічний для польових умов, процес на своїй сторінці у Тік ток показала Яна Паздрій:
“Насмажили млинців, місцеві мешканці пригостили свіжим молоком”, – написала Яна.
Українці захоплені майстерністю захисниці про що й активно пишуть у коментарях:
“Боженьки.. а я дома з усіма девайсами навіть близько такі не можу насмажити. Богиня”, – написала Анастасія Кордон.
“Наші дівчата найкращі”, – підтримала Алла.
“Наші жінки це берегині та найкращі красуні, смачного вам”, – захопилася процесом ще одна користувачка Мережі.
“Я в бомбосховище носила млинці людям. Україна це родина!”, – написала Ліліана Харченко.
“Красуня і господинька, такі красиві млинчики в польових умовах це щось”, – написала користувачка Тетяна.
“Молодець, як ти це робиш я вдома такі шикарні не можу зробити”, – підтакнула загальному захопленню Ксеня.
“Ви найкращі”! Ми готовили борщ в метро”, – підтримала Яну Глорія.
“Я думала що одна руками млинець перевертаю”, – написала ще одна користувачка соціальної мережі.
Доброго ранку, Україно!
Фото: колаж.
09/07/2022
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся