Моя давня подруга і кума по сумісництву всі роки свого шлюбу була переконана, що така поведінка її чоловіка говорить про те, що він її сильно любить. Хоч я на початках їхніх ще стосунків намагалася сказати інше, але вона тоді й чути не хотіла

– Просто ти сама в мого Ромчика закохана от і хочеш аби його покинула! Не дочекаєшся!

Я мусила закрити рота, щоб зберегти остатки дружби.

Розумієте, я не знала, що вона в ньому знайшла – ні краси, ні розуму, тільки й гарного, що він великий і міцний хлопець, зате голова набита лише думками про себе.

І все це Марта трактувала, як велику любов до неї, хоч такою й не пахло. Наприклад, Роман захотів аби вона без нього нікуди не ходила – вона вдома сидить і раденька, що то він так її ревнує. Далі він вже після весілля вдома їй загадував напекти і наварити, бо він вернеться з рибалки і буде голодним і та теж раденька. Коли хтось казав криве слово на Ромчика, то вона з такими людьми більше не спілкувалася і так скоро вийшло, що й з батьками тільки на великі свята бачилися.

Як вже її мама запідозрила, що з зятя толку мало, то що вже казати про інших? Та посудіть самі, вони для Марти й квартиру купили, ремонт зробили, машину дітям на весілля подарували. А зять тільки те й робив, що жив в своє задоволення і не переживав ні за зарплату хорошу, ні за те, що й жінку якось треба теж балувати.

Але раз Марта на таке була згідна, що Ромчик за образами, то хто її мав в іншому переконати? Ніхто.

Жили вони і діток двоє на світ привели. Тут вже Роман взагалі хвіст розпушив, бо, бачте, Марта вже не та, що була юною дівчиною.

Міг її за бік узяти і питати – що то таке? доки воно буде?

Знаю це, бо та мені все розказувала, а на мої поради лиш рукою махала:

– У всіх таке і що всі мають розлучатися? Я тобі поплачуся і легше мені стає і маю сили знову жити далі.

Йшли роки і на п’ятнадцять років їхнього спільного шлюбу нас запросили в ресторан.

Роман казав промови, мовляв, святий він чоловік, що стільки років разом з однією жінкою.

В Марти на лиці була задума і я дуже сподівалася, що вона запитає себе, що ж в її життя приніс хорошого цей чоловік, якщо вони живуть в її квартирі, хіба машину її продав Роман і купив іншу. Звичайно, є діти, радість і гордість Марти, але це скоріше виключення з правил.

Коли гості розійшлися, то ювіляри теж поїхали і Роман не дав Марті сісти за руль, бо ж вона жінка. Він не справився з керуванням, йому нічого, а Марті сказали, що вона ніколи не стане на ноги.

Ось тут Роман і проявився у всій красі.

– Я не дам машину продавати, якщо тобі наші лікарі кажуть, що діла не буде і ти будеш прикута до ліжка. А так, хоч зможу заробляти гроші, бо ж машина мені потрібна.

Родина і батьки скидалися грошима і продавали майно аби Марту вивести за кордон на реабілітацію, але не Роман, навпаки, він казав аби давали йому гроші і він буде їхати разом з Мартою в Європу і там жити. Але вже тут мама Марти показала свій характер.

Звичайно, Марта на ноги не стала, але вже могла якось біля себе трохи дати раду, але Роман їй не допомагав, лише діти. Він казав, що в таких умовах жити неможливо і вирішив розійтися.

Як не дивно, але Марта сприйняла це все дуже спокійно і я б сказала з полегшенням. Вона переїхала до батьків, бо там був власний будинок і їй легше виїжджати з хати, дітей також перевели в сільську школу, а квартиру здавали.

А я себе питаю – чи й не вона винна в тому, що так довіряла чоловікові? Якби вона тоді наполягла взяти таксі, чи сісти самій за руль, то все було б по-іншому?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

Запрошуємо на наш канал на Youtube.

Будемо вдячні, якщо підпишитеся на нас!