Моя донька з зятем геть втратили відчуття реальності. Прийшли вчора такі щасливі і задоволені. Новину мені свою “прекрасну” розповісти. А я на них дивлюсь ніяк не втямлю: жартують, чи до спеціаліста їх відвести. Так їм і сказала, а вони образились. Тепер зі мною не розмовляють, бо я їх, бачте, не підтримала. А я щиро не розумію чому я повинна їх у такій не розумній затії підтримувати? Саме мама і повинна розум у голову вкладати. Хіба ж ні?
Донька з зятем уже сім років ніяк не можуть мати дитину. Нещодавно від спеціалістів повернулись, донька здорова, там щось із зятем. Але… Замість того, аби тихцем десь у гречку скочити, моя доня не придумала нічого краще, як усиновити дитину.
— Мамочко, — кажуть мені учора, – Ми вирішили узяти дитинку з сиротинця. Подарувати родину обездоленій душі.
Я аж підскочила на місці. Запитую:
— Ви узагалі собі цей процес уявляєте? Новонародженого вам ніхто не дасть, а у тих старших, що залишились купа братів і сестер і уже характер. Ви виморитесь бігати з папірцями, а потім вас ще й під мікроскопом роздивлятимуться: чи підходите ви? І це не фінал. Дитині ви будете зобов’язані розповісти, що вона вам не рідна і вона стопроцентово буде розшукувати “своїх”. І це я вам ще про спадковість не нагадала. А тепер подумайте гарненько, чи воно вам треба.
Сидять обоє, сопуть ображено. Лиш сказали що я не маю душі і дивно узагалі, як я з такими поглядами на життя досі живу на світі. Заявили, що надіялись на мою підтримку і розуміння, адже попереду у них непростий період, а я от так себе повела.
А я доньку не розумію. Навіщо ці рожеві окуляри? Кому воно потрібно? Хочеш дитину, так міняй чоловіка. У мене їх троє було і один на пів ставки, це не проблема. А брати свідомо на себе таку відповідальність… Це ж не на день, не на два. Це усе твоє подальше життя на кону. І заради кого? Заради чоловіка? Ну тут я вважаю і говорити немає про що.
Римма Е.
Головна картинка – pexels.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
