Та й не лише тому можна було зрозуміти, що він любить її.
Моя свекруха була людиною стриманою і, як мені здавалося, холодною. І одного разу я запитала її:
– Чому ви вийшли заміж за Олександра Івановича?
Вона відповіла:
– Я по розподілу опинилася в селі, там стояв прикордонний полк. Уваги до мене було надто багато. І я вирішила, що мені треба заміж. А Саша був позитивний і серйозний.
І з цієї відповіді я зробила висновок, що вона його не любила.
Моя свекруха дуже багато працювала, вона була директором дитячого будинку. Приходила вона додому дуже пізно. Свекор сидів на ганку і чекав, він не вечеряв без неї. Він був незадоволений тим, що вона так пізно приходить, він сердився, тут у тебе сім’я, діти, а ти все на роботі – так говорив він. Я думала, що вона не хотіла йти додому, тому що вона його не любила. А одного разу вона мені сказала:
– Саша сердиться, що я приходжу пізно. Тут є він у наших дітей, та й я прийду, хоч і пізно. А там діти, сироти, у них нікого немає, я не можу піти від них, поки ми всім не помиємо ноги і не укладемо в ліжко. А ще вони нездужають і плачуть. Не можу я від них піти.
І вона завжди приходила пізно, а я думала, що вона його не любила, і я думала, що він її дуже любив. А потім його не стало.
Спочатку вона згадувала, розповідала те, що їй в ньому не подобалося. Начебто вона була зла на нього. А потім вона перестала. І одного разу сказала:
– Не можу, зовсім не можу без нього. Життя без нього немає.
А те, що вона любила його – цього вона не сказала. Але я зрозуміла, що любила.
Що таке любов? Хто це знає? Як зрозуміти це, як визначити?
І, можливо, їсти з однієї тарілки – це не необхідність?
Можливо, їсти з однієї тарілки – це любов.
Автор: Олена Koфман.
Фото ілюстративне.
